Marianna Soronevych
На українських курортах все частіше можна зустріти італійців. Вони знайомляться із країною своїх дружин, котрі свого часу виїхали до Італії у пошуках заробітку
Серед одружених за кордоном багато й рівнянок. Далеко від батьківщини вони тримаються разом, а на вихідних ходять на дискотеки для тих, кому за 60 та їздять до італійського… Млинова.
Ознайомити італійського чоловіка з Карпатами вирішила й рівнянка Ольга, яка вісім років тому виїхала на заробітки. Раніше, у Рівному, жінка працювала завідуючою шкільною бібліотекою та бібліотекою кооперативного технікуму. А днями у нашому місті обвінчалась із мешканцем Мілана Ніколо, з яким одружилась два роки тому в Італії.
— Сумують заробітчани за Україною і гуртуються там разом, — зізнається пані Ольга. — На острові Сардинія є ціле селище вихідців із Млинівщини Рівненської області. А виходячи на острів з пароплава, важко не помітити вказівник із написом: “На Млинів”, де вони мешкають.
— На моєму весіллі в Італії були лише подруги, — згадує Ольга. — Тоді страшенно не вистачало родини, адже в Україні мене завжди чекає мама і доросла донька з сім’єю. Ніко (так називає чоловіка — авт.) заспокоїв мене і пообіцяв, що вінчатимемося в Україні. А познайомилися з ним завдяки моїй подрузі з Миколаєва, яка ледве вмовила мене піти на дискотеку для тих, кому за 60. Незвично було спостерігати за танцями 80-літніх, а виявилося, що їх запалу та техніці виконання позаздрили б і молоді. Туди ж прийшов і знайомий подруги з моїм теперішнім чоловіком Ніколо, який вже шість років був вдівцем та одружив трьох синів. Багато рівнянок побралися з італійцями. Сама знайома з десятьма парами, а скільки їх ще й не знаю!
— Новину про одруження у родині сприйняли розгублено. Запитували, чи лишуся там назовсім, — веде далі італійська рівнянка. — Та заспокоїти рідних вдалося, коли пояснила, що не працюватиму більше в наймах і зможу частіше приїжджати додому. Адже раніше вдавалося їх відвідувати лише один раз на два роки. Тож тепер вони за мене спокійні і самі приїжджають до нас. Так, ще вісім років тому мала можливість прийняти доньку із зятем та онукою у Помпеї. Самій довелося побувати й у Неаполі, де отримала легалізацію і пропрацювала п’ять років. Три роки минуло, як переїхала у Мілан. Цього літа півтора місяця у нас гостювала моя внучка. Місто це дороге, а заманило мене більшим заробітком, адже в Україні вже хата руйнувалась. Тепер навіть не ходячи на роботу, сумувати не доводиться, бо маємо свій городик та садочок. Крім того, відвідуємо басейн та подорожуємо по країні. У мене часто знаходять прихисток українці, з якими зустрічаюсь у нашій церкві. Про кожного земляка за кордоном можна книжку написати. Саме там у багатьох з них відкрилися таланти до написання чудових віршів та живописних полотен. До всього людина звикає і традиції свого народу несе з собою по всьому світу, та прикро, що інколи на чужині українці насмілюються продавати вакантне місце роботи для своїх же земляків, — із болем в очах мовила Ольга за кілька годин перед від’їздом у Мілану.
Ірина БУДНЯКОВА
