Marianna Soronevych
Ігор Марков, одіозний соратник Миколи Азарова, чекає суду в Італії під домашнім арештом. А щоб він далеко не втік – з електронним браслетом на нозі.
Ця історія вже стала приводом для жартів – як виявилося, в Італії браслетів на всіх не вистачає, тому Маркову довелося провести у в’язниці зайвих два тижні і лише потім переїхати до трохи комфортнішого тризіркового готелю, пише Українська правда.
У в’язниці чи під домашнім арештом – але Марков затримається в Італії ще на деякий час.
А от далі постане питання, куди він поїде – до України, де на нього чекають, чи до Росії – куди він хоче. І відповідь на це питання не є такою вже очевидною.
Рішення про долю українського екс-депутата прийматиметься судом, який вивчить матеріали звинувачення, надані українською стороною, і захисту.
Термін подання матеріалів Києвом закінчувався 21 вересня і, за інформацією достовірних джерел, відповідні документи вже передані італійській стороні. Це підтвердив у вівторок і міністр юстиції України Павло Петренко, заявивши, що українська сторона вже виконала “всі необхідні процедури для запуску процесу екстрадиції та передачі цього громадянина українському правосуддю”.
Головне питання: чи є у Маркова шанси уникнути екстрадиції?
Треба чітко розуміти: це в Україні знають, хто такий Марков і якою є його роль в одеських подіях. А італійський апеляційний суд в рамках процесу щодо екстрадиції розглядатиме лише ті кримінальні епізоди, на підставі яких було видано цей конкретний міжнародний ордер на арешт.
А якщо ж українська влада вирішить завести нові кримінальні справи за іншими епізодами, їй доведеться видавати новий міжнародний ордер, який за необхідності розглядатиметься італійським судом окремо.
Тому спроба акцентувати увагу італійської Феміди на “сепаратистських” гріхах Маркова може призвести до протилежного ефекту і допоможе його захисту розіграти карту “політичного мученика”.
Не треба забувати, що Марков – людина далеко не бідна, тому він відмовився від наданого йому італійською державою захисника і найняв представника однієї з кращих адвокатських контор Генуї, адвоката Енріко Скопезі.
То що ж нам доведеться доводити в італійському суді?
Як відомо, Маркова подали у розшук за напад на учасників акції протесту ВО “Свобода” біля будівлі Одеської обладміністрації в 2007 році, коли ті протестували проти спорудження в місті пам’ятника Катерині ІІ.
Законодавством Італії передбачено термін давності для такого роду правопорушень – 7 років. Отже, він, на перший погляд, закінчився 2014 року.
Однак не все ще втрачено.
За італійським законодавством, цей термін не має враховувати період, коли обвинувачений користувався депутатською недоторканністю, і це – саме “наш випадок”. Тому в наданих українською стороною матеріалах слід чітко вказати терміни депутатства Маркова.
Як відомо, у Маркова знайшли два паспорти – України та Росії. Заарештований екс-депутат заявив, що не віддає переваги жодному з них (хоча де-факто спілкується лише з російським консулом). Втім, російське лобі не вплине на рішення італійського суду – органи правосуддя в Італії не працюють в режимі телефонного права, тиск на них – неприйнятний.
Найкраща ілюстрація цього – кримінальне переслідування Сильвіо Берлусконі, яке почалося в 2011 році і призвело до відставки політика з посади прем’єр-міністра.
Гарна новина для України – італійська сторона вважає систему правосуддя в Україні такою, що загалом відповідає європейським стандартам.
Тому ймовірні аргументи захисту Маркова про його переслідування в Україні нібито з політичних мотивів, швидше за все, не братимуть до уваги.
Якщо, звісно, Україна не погіршить ситуацію, надавши Риму сумнівну додаткову інформацію.
Тому українська сторона має зосередитися виключно на кримінальній складовій діяльності Маркова і, як вже сказано вище, не давати приводу для звинувачень у його переслідуваннях за політичними мотивами.
* * * * *
Уряд України має право брати участь у судовому процесі, призначити свого представника в суді, який зміг би аргументувати нашу позицію і отримувати всю документацію у справі.
Але в нашому випадку це – не лише можливість, а й ризик.
Існує ймовірність, що Київ обере найгіршу можливу тактику.
Опитані джерела припускають, що Україна не направлятиме свого представника для участі в процесі екстрадиції: процедура дуже забюрократизована, пов’язана із створенням спеціальної міжвідомчої робочої групи, яка повинна розглянути справу і проаналізувати її на предмет можливого завдання Україні істотних фінансових збитків у разі програшу справи.
А це – явно не той випадок.
Інший варіант – найняти адвоката, що спеціалізується у справах екстрадицій, безпосередньо на місці: це дозволить забезпечити максимально ефективний контроль, а також, що важливо, лобістський супровід справи.
І якщо ми не використаємо один з цих механізмів, Марков зможе уникнути екстрадиції, зруйнувавши українське звинувачення руками свого адвоката. За відсутності професійного захисника з боку України це не так вже й складно.
Київ, звісно, в будь-якому разі стверджуватиме, що представлений у процесі – навіть якщо не буде знайдено адвоката, до суду ходитиме український консул.
Але, як свідчить практика,
на таких процесах консул (у якого точно немає судової практики, тим більше в Італії!) у кращому разі виконує роль статиста.
Втім, навіть у випадку, якщо Україна діятиме грамотно і доведе коректність звинувачень на адресу Маркова, у екс-депутата є шанс опинитися на волі – він може просто втекти з-під домашнього арешту, як це вже робили буквально нещодавно інші кримінальні авторитети з України, які були затримані в Італії за запитом Києва і зрештою опинилися під домашнім арештом.
Автор: Ігор Соловей,
журналіст-міжнародник
