Драму про долю заробітчанки ”Гніздо горлиці”, покажуть сто кінотеатрів

Понад 100 кінозалів України покажуть драму “Гніздо горлиці” Тараса Ткаченка. 10 листопада стрічка вийшла у всеукраїнський прокат. Цього літа картину назвали найкращим українським фільмом на Одеському кінофестивалі.

Головна героїня Дарина повертається до рідного села після двох років на роботі в Італії. Вагітною. Вдома застає парад із порожніх пляшок, нерозуміння чоловіка і доньку без нагляду. Позаду – рабська праця, свавільна стара господиня і роман з її сином. “Ласкаво просимо до України” – каже у першому ж кадрі український митник, щойно отримавши хабар, передає Gazeta.ua.

“Фільм “Гніздо горлиці” – проривний для українського кінематографу, – вважає перший заступник голови Державного агентства України з питань кіно Сергій Неретін. – Дуже гарна суміш – це не банальне голлівудське кіно і не зовсім таке авторське експериментальне. Це глядацький фільм. Місцями дуже важкий, але і дуже глибокий”.

Картину знімали у копродукції з італійцями. Фільм переміг на 4-му конкурсному відборі Держкіно України.

“Бюджет фільму – 15 мільйонів 400 тисяч гривень. Його ми отримували у три транші. Основний прийшовся на падіння гривні. Починався проект за курсом 8, залишався по 28, і по 30 був. Загально понад 100-105 екранів, – розповідає продюсер фільму Володимир Філіппов. – Фільм побачить також італійський глядач. Дуже добре, що ми змістили акценти від заробітчанства до кохання. Тому що кіно завжди має бути про кохання. Якщо фільм не про кохання, навіщо його дивитися”.

Зйомки стрічки почали 2014-го – на Буковині, у Чернівцях та в італійській Генуї.

“Це яскравий кінофільм, який має побачити кожен українець. Він вже вистоялий, як добре вино чи коньяк, – каже міністр культури Євген Нищук. – Я навіть колись казав: ну чому нам бракує тем? Є ж сучасні і актуальні теми, які зачіпають інші країни, і не тільки Російську Федерацію, а Італію, Іспанію, Португалію. Тут знімався мій великий друг, з яким ми разом починали в акторській професії. Наші школи були напроти, ми навчалися на одній вулиці і жили в одному місті. Це Віталій Лінецький. Це його практично остання робота була і я дуже радий, що він повернувся до нас великою кінозіркою”.

Віталій Лінецький зіграв чоловіка головної героїні. На кошти, що вона присилає з Італії, будує новий дім для родини. Але постає питання – чи будуть вони у ньому жити? Віталій Лінецький загинув у липні 2014-го від нещасного випадку на 43-му році життя.

“Нам довелося суттєво змінити сценарій через смерть Віталія Лінецького, – розповідає режисер фільму Тарас Ткаченко. – Фінал мав бути іншим – весілля, повномасштабна велика сцена за участю Віталія Лінецького. Там мали вирішитися всі лінії. Але зараз, коли все так склалося, я скажу – у цьому фільмі два режисери. Я і життя, або Господь Бог. І той сценарист, котрий зверху, знав більше, ніж я. Він дуже правильно коригував. Безмежно шкодую, що так сталося з Віталієм. Але сталося саме таке кіно, з такою мірою недомовленості, оптимізму. Жорсткіше, але правдивіше. Сьогодні я на сто відсотків згодний з тим фіналом, що ми маємо”.

Картину зняли за середньою частиною трилогії Василя Мельника. 2012-го сценарій відзначили на літературному конкурсі “Коронація слова”.

“Весь світ їздить на заробітки – поляки до Німеччини, ми – до поляків, це світова тенденція, – продовжує режисер. – Просто Україна тривалий час була закрита від світу. Але були роз’їзди по Союзу. І скільки досі українців залишилися на Колимі чи в Тюмені. Наш копродюсер Фабіо Канепа юність провів на заробітках у Британії – для нього ця тема була теж зрозумілою. Ми свідомі, що нікого не зупинимо. Але можливо, люди, які думають туди виїжджати, замисляться над тим, що вони втратять, а що отримають.

Коли знімали сцену в італійській церкві, до наших актрис підійшла жінка-заробітчанка. У неї син працював у Італії, вона його забрала до себе. Коли почався Майдан, поїхав і загинув там. Раптом вона схопилася за голову і осіла – “Голова, голова”. Дівчата відкачували цю жінку, десь ми знайшли корвалол, потім “швидка” її забрала. А після цього треба продовжувати знімати. Достатньо одного цього випадку, щоб зрозуміти, чим ці жінки живуть.

Хочу подякувати італійському продюсерові Фабіо Канепа. Коли ми знімали, падала гривня. Торги виглядали так: “Ок, скільки у вас є грошей?” Ми кажемо – умовно – 100 тисяч євро. “Ок, ми спробуємо зробити весь сервіс за 100 тисяч євро”. Через тиждень кажу: вже нема 100 тисяч євро. “А скільки у вас є?” Є 80. “Ок, ми спробуємо зробити за 80″. А у нас уже немає 80. І так тривало, доки у нас не залишилася зовсім смішна сума. Тільки персональна пристрасть Фабіо до цього фільму дозволила йому вижити у практично нестерпних умовах, які ми старалися йому з усіх боків зробити”.

Головну роль зіграла Римма Зюбіна. Акторку режисер обрав без проб, побачивши її гру у фільмі своєї студентки.

“Те, що я тут зіграла, знайомо кожній жінці. Це біль, втрата кохання, зруйнована сім’я, непорозуміння з дитиною, нереалізованість, – розповідає Римма Зюбіна. – Було неважко, тому що це моя професія. Чим незвичніша роль, тим цікавіше. Грала щось подібне у театрі. Не за темою, а за глибиною – у мене є Чехов, Достоєвський, Шекспір, Шиллер. Просто, на жаль, наші кінематографісти доти бачили у мені тільки дівчину, яка вміє весело розповідати анекдоти.

У Дніпрі після показу до мене підійшла дівчина, що була заміжня за іноземцем. Каже: “Повернулася в Україну, де зараз війна, – на мене всі дивляться, як на божевільну. Але повірте, там дуже мало щасливих шлюбів, коли наша дівчина виходить заміж за іноземця”. Ще така історія – зі сльозами підійшла пані у Запоріжжі. Пригортає красиву двадцятирічну доньку. І каже: “Я вам дуже вдячна, бо мене колись кликали на заробітки. Я відмовилася. Дуже довго себе картала – скільки сотень і тисяч євро я втратила. Але тепер я розумію, що на цих терезах була моя дитина”. А ще одна жінка сказала, що знає подібну історію, як у фільмі – але там чоловік повісився. Тобто все на реальних подіях”.

У картині зіграли італійські кінозірки Мауро Чипріані та Ліна Бернарді. Українські акторки теж говорили у фільмі італійською.

“Щодо мови – нема питань, – продовжує Римма Зюбіна. – Коли мені треба працювати китайською, я вчитиму її, скільки потрібно. Це моя професія. Пішли на курси італійської і разом вчили. Якщо ти актор – тебе розуміють будь-якою мовою. У нас не було мовних бар’єрів. А скільки ми знаємо людей, що живуть під одним дахом, розмовляють одною мовою – і не розуміють одне одного. Ми всі працювали на результат. В італійців був 8-годинний робочий день, у нас – 12. Ніяких окремих грим-вагонів, віял, окремих таксі і харчування Ліна Бернарді не вимагала. Нічого такого, що я 15 років бачила у російських колег. І це клас актора – не понти, а професія”.

Після всеукраїнського прокату творці фільму планують запустити його телеверсію.

Нагадаємо, що в липні фільм “Гніздо Горлиці” здобув нагороду “Золотий Дюк” як найкращий український фільм Одеського міжнародного кінофестивалю. Також фільм отримав відзнаку як найкращий фільм 4-го Індійського міжнародного фестивалю в Мумбаї. Зараз іде робота з іншими фестивалями, фільм наразі запрошено на фестивалі в Німеччину, Індію, Прибалитку, Польщу.

Переглянути фільм онлайн можна клацнувши по посиланню.

________________________________________________

БІЛЬШЕ НОВИН: