Чари вишивки Марії Токань

Дорога редакціє! Я була серед відвідувачів виставки вишитих картин народної майстрині Марії Токань, про яку “Українська газета” написала  у статті “Картини, намальовані нитками”.

Хотіла б висловити своє враження і захоплення від побаченого. Авторка картин – вишивальниця-чарівниця. І це не перебільшення, а справедлива данина її таланту. Вперше я побачила роботи п. Марії два роки тому на виставці в Українському Католицькому університеті у Римі. Я приїхала до Італію зі східної України, у нас там не вишивають навіть літні люди, не кажучи вже про молодь. Тож для мене вишивка була чимось архаїчним, немодним. А тут, мов спалах блискавиці! Стояла та милувалася вишитими картинами чотири години, не могла відірвати очей.

Та рано чи пізно довелось повертатись до дому. Наступного дня знайшла людину, яка мене підмінила на роботі, віддала їй свою платню, подолала двогодинну дорогу до Рима, щоб знову побачити роботи Марії Токань і розпитати про техніку їх виконання. Марія взяла мою адресу і пообіцяла вислати розробку вишивки з поясненнями. Поверталась у Вітербо засмученою, бо думала, що ніколи не побачу тих вишитих див, бо дивомайстриня живе у іншому куточку Італії.

Проте маленька надія, що незабаром отримаю листа від Марії, жевріла. Часом мене діймали сумніви, чи не забуде вишивальниця про мене. Та, мабуть, справжні митці, є ще й справжніми людьми. Одного дня у поштовій скриньці знайшла листа. Пані Токань вислала мені усе, що пообіцяла, та більше: почату на канві вишивану картину. Яка то була радість для мене!

З легкої руки Марії я почала вишивати. Тепер не нудьгую, не сходжу з розуму від ностальгії, як більшість заробітчан. Не важливо, що у мене не виходить так гарно, як у моєї вчительки!

Не важливо, що для того, аби завершити одну роботу, мені потрібно дуже багато часу! Я дуже вдячна мисткині. Вона володіє щирим талантом, якого не можна навчитись, з ним народжуються. Можна з роками відточити техніку, аде таке відчуття композиції, кольору та гармонії, як у пані Марії, дарує лише Бог. То хілося б мати бодай частинку такої іскри.

Любов Кайдаш
м. Вітербо