Marianna Soronevych
Гібридна війна – це війна, яка поєднує принципово різні типи та способи її ведення, що скоординовано застосовуються для досягнення цілей. Аналізуючи останні події, можна стверджувати, що така війна розв’язана проти Європи.
П’ятниця, 13 листопада 2015 року. Ця дата стала чорною сторінкою в європейській історії. Почавшись на стадіоні, де проходив футбольний матч, теракти кривавою хвилею прокотилися Парижем. Розстріли в центрі міста у затишних ресторанчиках стали прелюдією до захоплення концертного залу, де загинули 89 людей.
Кожен постріл терористів, навіть коли не вбивав, сіяв паніку та страх, відчуття власної беззахисності та вразливості. Ця чорна п’ятниця принесла з собою 129 смертей. 129 перерваних життів… Що це було? Навіщо?
Вже сьогодні можна говорити, що це були не звичайні теракти. Це була спланована акція в рамках розв’язаної проти Європи гібридної війни.
Гібридна війна – це досить нове поняття, що виникло в нашому столітті. Це війна, яка поєднує принципово різні типи та способи її ведення, що скоординовано застосовуються задля досягнення поставлених цілей. При цьому сторона-агресор може офіційно не оголошувати війну та намагатися публічно залишатися непричетною до розв’язаного нею конфлікту. Типовим для гібридної війни є використання як класичних прийомів ведення бойових дій (застосування регулярних підрозділів збройних сил, сучасного озброєння та військової техніки), так і нерегулярних збройних формувань (терористів, диверсантів, партизан, провокаторів тощо), а також інших форм і методів нанесення противнику суттєвих втрат – економічних, енергетичних, екологічних у поєднанні із застосуванням потужних інформаційних та кібернетичних атак. Тобто цей спектр достатньо широкий, починаючи від керованого кривавого терору та диверсій і завершуючи фінансуванням брудних інформаційних кампаній і радикальних політичних проектів. Мета у гібридної війни одна – поєднуючи зовнішню агресію та внутрішню дестабілізацію, знищити противника або примусити його до прийняття необхідних агресору рішень.
Саме з цим, починаючи з лютого 2014 року, зіткнулась Україна. Росія майже два роки відпрацьовує на нашій країні методику ведення масштабної гібридної війни. Першим кроком була окупація збройними силами РФ Криму. Далі – війна на Сході України, яку ведуть регулярні підрозділи ЗС РФ під прикриттям кримінально-сурогатних військ, так званих ополченців; диверсійно-терористичні дії у Києві, Харківській, Одеській та в інших областях; потужні інформаційні та кібератаки; спроби дестабілізації ситуації всередині країни, економічний та енергетичний тиск; провокування і підтримка сепаратизму та екстремістських дій радикально налаштованих сил тощо.
Але, як виявилось, Крим і Схід України були для Путіна лише початком. Початком, що зламав систему колективної безпеки, зруйнував європейські кордони, змінив в регіоні паритет сил. І зараз гібридна війна російського розливу починає розповзатися по Європі.
Нещодавно президент Болгарії Росен Плевнелієв заявив, що Росія вже розпочала гібридну війну на Балканах для дестабілізації усієї Європи. Він звинуватив Москву у запуску масованої кібератаки на держустанови Болгарії і у збільшенні в 10 разів кількості порушень повітряного простору його країни російськими літаками. Порушення Росією повітряного простору та морських кордонів країн Балтії та Скандинавії вже нікого не дивує. Проплачені газетні та телевізійні сюжети про те, як важливо дружити з «хорошими русскими» та з брудом про Україну, нав’язливо майорять в європейських ЗМІ.
Інформаційна експансія завжди є прелюдією до експансії військової. Нас навчили цьому Крим та Донбас. Навчили нас, але не Європу! Скандали з фінансуванням Росією праворадикальних політичних сил, зокрема, що не випадково, у тій саме Франції (партія «Національний фронт» Марі Ле Пен отримала «кредит» у розмірі 9 мільйонів євро на партійну діяльність від Першого чесько-російського банку), на жаль, не зменшили їх рейтинг та вплив…
Бомбардування російською авіацією Сирії стрімко активізувало неконтрольовані потоки і до того досить великої кількості мігрантів до ЄС, що стало серйозним поштовхом для дестабілізації ситуації в Європі.
Так, Росія завдає потужних ракетно-бомбових ударів не по Європейському Союзу, а поки що по сирійських провінціях Латакія, Хама і Хомс. Але кожен вибух не тільки вбиває, а й призводить до багатотисячних хвиль біженців, які змушені тікати від смерті, залишаючи свої знищені вщент будинки.
Таким чином, Європа стала не тільки спостерігачем, але і мішенню гібридної війни, яку розв’язала Росія на континенті. Путін примусив Європу витрачати значні кошти і ресурси на вирішення міграційних проблем, масштаб яких дестабілізував ЄС. Метою було не лише відвернути увагу від українського питання. Було створено унікальні умови для проникнення до європейських країн тисяч підготовлених та озброєних терористів і носіїв радикальних течій ісламу. Своєю чергою різке зростання терористичної загрози, що значно перевищила поріг ефективного реагування європейських спецслужб та інших державних інституцій, призвело до паризької трагедії.
До речі, ефективність застосування міграційної теми в гібридній війні надихнуло Росію до зміни офіційних умов перебування громадян України в РФ. Створюються передумови для депортації наших громадян та інфільтрації до України спеціально підготовлених антиукраїнських елементів для подальшої дестабілізації ситуації. Очевидно, значна частина трудової міграції буде спрямована також до країн Євросоюзу. Таким чином, російські керманичі, особливо не приховуючи своїх намірів, прагнуть завдати додаткових міграційних ударів по Європі, а також поставити під сумнів можливість запровадження у 2016 році лібералізації візового режиму України з ЄС.
Істерична реакція Кремля на знищення турецькими військовими російського бомбардувальника справляє враження, що його збили не над територією суверенної Туреччини, а, як мінімум, над Червоною площею Москви. У войовничому запалі Путін без жодного доказу звинуватив Туреччину в співпраці з ІДІЛ у питаннях нелегальної закупівлі нафти. Але, згідно з прийнятими США 25 листопада 2015 року санкційними списками відносно осіб, які співпрацюють з ІДІЛ, зокрема, в питаннях нелегальної закупівлі нафти, в них фігурують саме представники Росії (К. Ілюмжинов, Д. Хосвані, банк «Російський фінансовий альянс» тощо). Зрозуміло, що така співпраця з терористами не могла відбуватись без санкції керівництва Росії.
Повернемося до кривавих терактів, що відбулися у Франції. Безперечно, керівництво країни намагається все робити для захисту своїх громадян. 17 листопада під час промови у парламенті президент Франції заявляє про необхідність об’єднати зусилля з Америкою і Росією в боротьбі з тероризмом. І вже Путін впевнено позує перед телекамерами в Анталії на зустрічі G-20, де лідери провідних країн, посміхаючись, тиснуть йому руку.
Заяви президента Франсуа Олланда ніби логічні: потрібно перемогти світовий тероризм і для цього необхідно об’єднати всі зусилля. Але з ким хоче об’єднати зусилля шанований мною президент Франції, який, до речі, дуже багато зробив для відновлення миру в Україні? Об’єднати зусилля з центром, що фінансує і формує терористичну загрозу в світі? Об’єднати зусилля з країною, яка демонстративно порушує підписані нею міжнародні договори, статут ООН, ветує рішення щодо створення міжнародного трибуналу для покарання терористів – російських найманців, які знищили із наданого Росією зенітно-ракетного комплексу «Бук» малайзійський «Боїнг»?
Сучасна історія знає достатньо прикладів використання одних терористів у боротьбі з іншими, але жодного «happy end» такої співпраці невідомо. Завершився трагедією досвід співробітництва деяких західних спецслужб з радикальними і терористичними організаціями на Близькому Сході. Ще починаючи з 70-х років ХХ століття, їх намагалися використовувати в якості бар’єру проти комунізації і поширення марксистської ідеології серед арабських країн.
Можна згадати тих самих афганських моджахедів, яких озброювали, фінансували і навчали задля протистояння радянським військам в Афганістані, і які, досягнувши мети, потім повернули зброю проти своїх спонсорів.
Це ж стосується і відомої сьогодні всім «Аль-Каїди». Колишній Міністр закордонних справ Великобританії Робін Кук пояснив на слуханні в палаті громад походження назви цієї терористичної організації. «Аль-Каїда» арабською – це абревіатура вислову «у базі даних». Тобто спочатку ця організація була комп’ютерною базою даних тисяч екстремістів, які на першому етапі виконували задачі з протидії комуністичній експансії на Близькому Сході. Але чим це завершилося?
У «Аль-Каїди» досить великий бойовий досвід, досить зброї, і в деяких питаннях вони конкурують з терористичним угрупованням «Ісламська держава». Але ні в кого не повертається язик запропонувати об’єднати з «Аль-Каїдою» зусилля заради боротьби з ІДІЛом. При цьому, за масштабами терористичної загрози міжнародному співтовариству та тим ударам, що завдала Росія по системі колективної безпеки, «Аль-Каїді» до РФ дуже далеко. Тому що Росія, діючи за класично терористичною схемою, захоплює не літаки чи концертні зали, а цілий півострів Крим, бере у заручники мільйони людей, які проживають на захоплених територіях Донбасу…
В той же час, на превеликий жаль, більшість західних політиків не бачать очевидного: Росія готується до серйозної і масштабної війни. На Сході України вони відпрацьовували технологію проведення сухопутних операцій з використанням потужної артилерії та систем залпового вогню. В Сирії РФ проводить навчання і відпрацьовує бойове застосування своїх літаків та ракет. Згадайте хоча б нещодавні атаки на Сирію бойових ракет, що були запущені зі стратегічних бомбардувальників Ту-160, Ту-95МС, Ту-22МЗ, з підводного човна «Ростов-на-Дону» або з кораблів Каспійської флотилії.
Тим самим Путін перевіряє точність та ефективність враження цілей крилатими ракетами морського, підводного і повітряного базування. Треба пам’ятати, що ці ж ракети можуть нести ядерний боєзаряд. Тобто Росія використовує війну на Близькому Сході не лише для збереження режиму Асаду і своєї середземноморської воєнно-морської бази в Тартусі, а й в якості безкоштовного полігону для демонстративного відпрацювання бойового застосування потужної зброї. РФ тренується, нарощує бойовий потенціал і, очевидно, готується зовсім не до реалізації миротворчих операцій.
Отже, агресія Російської Федерації, що почалася 2014 року проти України, стала довгостроковим чинником впливу не лише на українську, але і на світову політичну, економічну, військову та соціальну реальність. Війна нового типу – гібридна за формою і асиметрична за змістом – деформувала систему глобальної та регіональної безпеки, а також чинну систему міжнародного права.
Треба чітко усвідомити: російський режим не збирається зупинятися. Він створює та використовує «гарячі» точки для випробування нової зброї, відпрацювання нових тактичних прийомів ведення бойових дій, набуття військовими підрозділами бойового досвіду, а також для тиску на непоступливі йому країни. Путін у будь-який спосіб хоче реалізувати «геостратегію реваншу».
Не бачити загрозу Росії, а намагатися взаємодіяти з нею, з країною, що зруйнувала світовий порядок, окупувала частину незалежної держави, з країною, що погрожує ядерною зброєю, сприяє дестабілізації в Європі та у світі, країною, що не цінує життя навіть своїх громадян, – означає приректи і спровокувати перетворення локального воєнного конфлікту на глобальний. Це означає легалізувати злам світового порядку та сприяти наближенню моменту, коли крилаті ракети полетять у другий бік.
Союз з терористами для боротьби з тероризмом – це безумство, що провокуватиме ще більшу агресію та насилля. Цей союз призведе до ще більшої кількості жертв серед мирного населення. Спроби домовитись з Росією та Путіним запускають механізм, який спрацював 11 вересня, але в більш страшних і звірячих масштабах.
Замість співпраці, необхідно дати ефективну і змістовну відповідь Кремлю. Вона має бути консолідованою, комплексною і адекватною, відповідно до усіх складових розв’язаної Москвою гібридної війни: військовою, економічною, фінансовою, юридичною, інформаційною, кібернетичною… і, головне, – дієвою!
О. Турчинов
