Дружин та волів треба брати з рідних країв?

Італійським синьйорам похилого віку, яких доглядають українки, поведінка слов’янок з далекої і маловідомої України видається аж занадто сміливою, авантюрною і незрозумілою. В Італії українки легко знаходять таку роботу, яка, зазвичай, забезпечує дах над головою, харчі і стабільний заробіток.

Вони мали би сидіти вдома разом з італійською сім’єю і радіти цьому, а вони кожного вихідного дня кудись біжать… Що шукають? Адже італійська сім’я – це розгалужений організм заступництва і влади, заснований на системі обміну послугами і досить бути її membro (членом), щоб отримати все необхідне, навіть не виходячи за межі родинних володінь. Так думають італійки!

Українські жінки їдуть на заробітки за кордон зі згоди власних чоловіків

   Для італійців абсолютно не допустимо і не вкладається в їхнє поняття про сім’ю той факт, що українські жінки їдуть на заробітки зі згоди власних чоловіків, а ті, нерідко, залишаються вдома з дітьми. Вже лише це явище викликає в італійців підозру до нашого люду, бо такі вчинки, з італійської точки зору, виглядають просто несумісні зі здоровим глуздом і самою природою жінки.

   Та більшість наших жінок виховані в гордовитому дусі “рівності” з чоловіками, що, до речі сказати, найбільше дискримінує жінок,  змалечку навчені досягати всього в житті самотужки, не звикли чекати чиєїсь допомоги і розраховують лише на власні сили та розум.

Якесь національне прокляття змушує слов’янок протягом багатьох сторіч знову і знову «входити в палаючі хати і зупиняти галопуючих коней»!

Чи не краще було б повчитися в італійок вишукано-делікатному мистецтву майстерно творити із своїх любих чоловіків героїв-годувальників для родини?!

Традиційна італійська родина

Традиційна італійська сім’я за всіма показниками – головний соціальний, економічний, організаційний і політичний осередок в Італії. Ну, на кшталт нашого “рука руку миє”.

Слово «сім’я» розуміють як у вузькому, так і в широкому сенсі.

У вузькому сенсі сім’я складається з батька-годувальника і глави сім’ї, який твердо впевнений, що на ньому лежить основний тягар відповідальності за прийняття всіх рішень; матері, яка в дійсності несе весь тягар відповідальності і приймає основні рішення; синів, як правило, розпещених і мало пристосованих до життя; і дочок, яких, навпаки, не балують, тому вони вважають себе кращими за братів, але ніколи в цьому не зізнаються і не продемонструють це відкрито, бо змалечку готуються бути для своїх майбутніх чоловіків такими ж, як їхні матері.

В італійській родині панує саме жінка, кожен італієць шанує свою матір, як Мадонну. Безперечно, світ змінюється і модифікується соціальний устрій, але менталітет народів пробивається через усі часові та модерністські нашарування, як оселедець на чубі в українця.

Італійські жінки надзвичайно артистичні. Вони абсолютно емансиповані і завжди вчиняють, як забажають, але їм подобається за старим звичаєм вдавати з себе покірних, слабких, милих і повністю підвладних чоловікам.

Подруги і дружини усвідомлюють – головне для чоловіків престиж, тому всіляко їм підігрують, навіюючи, ніби вони сильні, рішучі, вольові. А самі твердо впевнені – їх чоловіки розпещені ще з дитинства і не можуть змагатися з ними на великій сцені життя.

Італійкам це добре відомо, адже вони в свою чергу балують синів, міцно прив’язуючи їх до себе. Секрет влади в сім’ї передається з покоління в покоління від матері до дочки.

Сім’я в широкому сенсі включає всю італійську рідню, обов’язок перед якою для італійців вважається непорушним і для його виканання нічого не шкодують. Ступінь цього визначення модифікується залежно від географічного положення з півночі на південь, бо Італія велика і різна, аж настільки, що “сім’єю” називають мафіозні угрупування десь у південній Італії.

На заробітки разом з чоловіком

   Українським жінкам, які разом з своїми чоловіками прийняли спільне рішення виїхати за кордон і вивезти з собою дітей, пощастило більше, ніж одиноким заробітчанкам – вони працюють, а між тим мають можливість провадити повноцінний спосіб життя.

Це рішення зобов’язує однаково і чоловіка, і дружину рухатися в одному напрямку, дбайливо піклуватися про побутові умови для родини, освіту і самовдосконалення, щоб швидко і добре інтегруватися у нове суспільство.

Переважно, це люди молоді, яким і на батьківщині довелося б починати все з нуля.

Інтегрування у незнайоме суспільство в чужій країні ускладнює справу,  забирає багато часу і сил, але й обітцяє бажані омріяні перспективи і можливість назавжди залишитися в країні свого теперішнього перебування. Або, якщо й повертатися в Україну, то зі спільним багажем досвіду і спогадів.

Інтернаціональні  родини

У змішаних інтернаціональних сім’ях справи просуваються по-іншому.

В них менше турбот матеріального характеру, бо італійський чоловік (зазвичай) хоч якось влаштований і забезпечений.  Тут на передній план взаємної адаптації виступають морально-психологічні, етичні чинники. Італійське прислів’я говорить, що «дружин та волів краще брати з рідних країв».

Але кому з італійців трапилася така оказія поєднатися з українкою, повинні шукати шляхи урівноваження в родині двох різних менталітетів, темпераментів, життєвих досвідів. Інколи це вдається зробити нелегко, навіть силою палких почуттів!

Чутки про моду в Італії на дружин-іноземок досить перебільшені.

Італійці звикли до традиційного способу життя і відносин у родині, тому почувають себе комфортно лише за наявності таких у парі.

Безперечно, серед італійців трапляються і палкі мисливці за екзотикою, але, здебільшого, особливі життєві обставини підштовхують людей різних національностей єднатися в родини.

В Італії вже п’ять мільйонів емігрантів з інших країн, вагому частину серед них складають українці, чи точніше було б сказати – українки, бо українська імміграція в Італії на 82% є жіночою. Було б дивно, якби шляхи чоловіків і жінок різних націй не пересікалися.

Трапляється, особливо серед молоді, що на цих перехрестях спалахують іскри справжнього великого кохання. А в людей більш зрілого віку просто симпатія і щире взаємне бажання «двох самотностей» підтримати один одного. Непоодинокі випадки, коли чоловіки і жінки поєднуються, ідучи на компроміси заради матеріальної, чи якоїсь іншої вигоди.

Змішані родини можна сформувати у дві найбільш яскраво виражені і протилежні групи: у першій, з точки зору чоловіків-італійців, для найшвидшої асиміляції дружин, спілкування з земляками вважається небажаним, або ж самі жінки (з різних на те причин) не хочуть мати нічого спільного з українцями; а у другій групі все навпаки – українські жінки словами чи любов’ю вміють так переконати своїх іноземних обранців, що ті заїкнутися побоюються про якісь заборони!

Італійці наполегливо, хоча і малоуспішно,  вивчають часто вживані у побуті фрази українською мовою, стараються  так само полум’яно (як і жінку) полюбити борщ, вареники, сало, салат «Олів’є», українські пісні, вишиту сорочку і дітей коханої, які нерідко живуть в Україні!

Дехто з італійських чоловіків їздить в Україну подивитися, як там ведеться, інколи навіть скористатися послугами стоматологів, адже вони в Україні значно дешевші, ніж в Італії, а з часом збирається переселитися разом з українською дружиною на її Батьківщину, бо там на його італійську пенсію можна безбідно прожити разом, краще, ніж в Італії, аж до самого кінця життя.

Багато хто так уже і зробив.

В західних областях України сформувалася навіть асоціація чаловіків – італійців і цей процес продовжувався би, якби не війна і політична нестабільність в Україні, що ставить під сумнів рух держави в бік єднання з “старою” Європою.

Ось таким чином, завдяки чи через причину вимушеної трудової міграції українок в Італію, створюється абсолютно новий тип сім’ї, який несхожий ні на українську, ні на італійську родину.

Яким буде розвиток цього явища, і чи варто йти всупереч італійському прислів’ю про те, що «дружин та волів краще брати з рідних країв» покаже досвід і час.

Марія Гайдай

Ми хотіли б залишатися із вами у контакті. Запрошуємо приєднатися до групи  у Facebook Українська газета – видання для українців в Італії