Marianna Soronevych
На Донеччині офіційно не ведуть обліку людей, які працюють за кордоном. В обласній державній адміністрації називають приблизну цифру у 5-10% від усього населення області. І якщо шахтарі та будівельники їдуть за «довшим карбованцем» до Росії, то представники інших професій шукають заробітку в країнах Євросоюзу. Наразі заробітчани не бачать сенсу сплачувати добровільні внески до Пенсійного фонду.
У Донецькому обласному управлінні статистики повідомили, що у них немає даних про те, скільки жителів регіону працюють за кордоном.
Голова Донецької ОДА Андрій Шишацький теж точної цифри не знає, але визнає, що в регіоні досить багато людей їздять на заробітки за кордон. «По Донецькій області такої статистики не бачив, якщо чесно. Скажімо так, у нас проблема існує, особливо в таких містах, як Сніжне, Торез, Олександрівський район, там процентів 5-10 населення не живуть за місцем проживання, вони працюють за кордоном. Не можна сказати, що лише в Росії. Так, шахтарі – в Росії. Але працюють і в Італії, і в Португалії», – сказав Шишацький Радіо Свобода.
«Я надсилаю мамі 100 доларів, і маю ще щось платити у пенсійний фонд?!»
Донеччанка Олена виїхала до США вже багато років тому. Раніше вона працювала на двох і навіть трьох роботах, а зараз має лише одну, але престижнішу. Працюючи інженером, вона заробляє стільки грошей, що забезпечує себе та сина, який навчається, а ще надсилає гроші родичам у Донецьк.
Олена ніколи офіційно не оформляла відносин із Пенсійним фондом України й не розраховує на пенсію в Україні. Жінка впевнена, що сама зможе забезпечити собі нормальну старість.
«Я відправляю через Money Grant, там тільки 10 доларів я плачу за пересилання. Хто ж буде платити податки з цих грошей. Це вони для себе гроші хочуть зараз і в доларах. Росія чомусь не питає це. Всі, хто прописаний зараз в Росії і живе в Америці, і всі, хто пенсійного віку, всі отримують пенсію. І ніхто не питав, скільки ви посилали чи не посилали. Це дурдом! Я надсилаю мамі 100 доларів, і маю ще щось сплатити з цих грошей у пенсійний фонд? Абсурд. Ніхто не буде цього робити. Мінімальну пенсію вони і так мають платити», – пояснює Олена.
Вона додає, що має друзів-заробітчан у США з України, і ніхто з них не декларує офіційно свої заробітки, бо не довіряють державі.
Люди не хочуть розлучатися з кровними грошима
Начальник управління Пенсійного фонду України у Донецькій області Олег Чаус повідомив, що договорів про добровільні внески укладається справді небагато. Однак він вважає, що справа зовсім не в недовірі державі.
«Єдиний варіант для таких людей – це заключити договір добровільного страхування та сплачувати добровільні внески. Ми не можемо примусити, це все за бажанням. Тут про недовіру мова не йде, бо система електронна, і гроші нікуди не дінуться. Вони потрапляють до бюджету пенсійного фонду, з якого потім робляться виплати. Справа в усвідомленні людини, яка має віддати гроші, а пенсію отримати за кілька років. А гроші має віддати зараз реальні, які він кровно заробив. Є психологічний фактор – не бажання розлучатися з грошима. Але якщо він думає про майбутнє, це має бути цікаво», – вважає Олег Чаус.
Заробітчани ж кажуть, що досвід їхніх рідних-пенсіонерів вказує, що на державу сподіватися не варто й краще самому відкладати кошти на старість. До того ж багато трудових мігрантів не хочуть повертатися до рідного краю, бо бояться бідності та поганої екології.
