Marianna Soronevych
Танцювати сальсу, вивчати іноземні мови, їздити хорошими дорогами, їсти готову їжу, народжувати і виховувати дітей у достатку – у кожної із українських жінок, які виїхали за кордон, була своя причина, але їх стає дедалі більше.
Лише в Києві минулого року офіційно зареєстрували кілька сотень шлюбів з іноземцями, і їх число зростає по всій країні. До того ж багато хто іде до шлюбу вже в новій країні проживання.
Статті
Експерти пояснюють, що українські чоловіки також емігрують – подалі від злиднів та соціальних проблем.
Але жінок їхати з України штовхає ще й неможливість реалізуватися, несправедлива оплата праці, насильство у сім’ї та зневажливе ставлення з боку суспільства загалом.
Роман у мережі
“Ми познайомились 2 роки тому в інтернеті, на сайті знайомств”, – розповіла ВВС Україна Євгенія Клочко-Массет. Дівчина родом із Кіровоградської області, але тепер живе зі своїм чоловіком у Британії.
Преса нещодавно Клацнути дослідила, що шлюби з іноземцями через інтернет зараз є дуже популярним в Україні, здебільшого вони фіктивні і коштують від 2 до 15 тисяч доларів, залежно від громадянства обраного.
Але у Євгенії все склалося зовсім інакше.
“Був час, коли я через роботу не мала часу на друзів. Дуже не вистачало спілкування, і я просто зареєструвалась на сайті знайомств. Його профайл привернув увагу через фото, він дуже подібний на радянського Шерлока Холмса, актора Василія Ліванова. Він побачив, що я була на його сторінці, і написав мені, типу: як справи? З того все й почалося”, – пригадує тепер уже британка.
Через три місяці чоловік освідчився їй, і вони побралися. Нещодавно Євгенія стала мамою.
Як виглядає, це досить поширена історія – коли глобальна мережа єднає людей не лише у віртуальному світі, а й реально поєднує їхні життя.
Приміром, ось що розповіла ВВС Україна іще одна українка, Тетяна Малетич із Львівської області, яка тепер живе із чоловіком-іспанцем і місті Бінефар:
“Ми познайомилися в інтернеті, спілкувалися два роки, з грудня живемо разом в Іспанії”.
Хатні справи – порівну
За словами Тетяни Малетич, найбільше вона хвилювалася через те, що їй доведеться нудьгувати, поки не вивчить іспанську мову:
“Але насправді це не так страшно. За три місяці я вже можу сяк-так порозумітися іспанською, двічі на тиждень ходжу на безкоштовні курси, раз на тиждень займаюся сальсою на платних групових заняттях і щовечора ходжу з чоловіком до спортзалу”.
“Жінки тут не заморочуються готуванням, як в Україні. Коли я вперше запросила родину чоловіка на вечерю з нагоди його дня народження, то приготувала вареники, налисники і фаршировані печериці. Вони були вражені: як багато – і все сама! А в нас для презентаційної вечері то би було дуже скромно”, – продовжує дівчина.
Подібні речі відзначила також Марія Манжос, яка познайомилася із чоловіком під час навчання і живе тепер із ним та дитиною в Сполучених Штатах:
“Можливо, це особливість мого чоловіка, але те, що у нас в шлюбі немає поділу ролей, мені приносить велику радість. Він не очікує, що я йому готуватиму щодня або прасуватиму сорочки чи стовідсотково братиму на себе домашні справи. І те, що він цього не очікує, дає мені більше бажання це робити”.
“З боку суспільства я відчуваю підтримку матерів, які хочуть продовжувати активний спосіб життя – в сенсі роботи та навчання. Моя робота дозволяє мені повністю працювати з дому, самій вибирати години для роботи і навіть пропонували привезти дитину у відрядження”, – також розповіла Марія Манджос.
За її словами, хатні справи з чоловіком вони ділять на двох, догляд за дитиною – теж, аби жінка могла займатися тим, що їй подобається. Як і у випадку Євгенії Клочко-Массет:
“Я вперше відчула, що мене поважають як рівного партнера. В Україні ставлення до жінки інше. На неї перекладають дуже багато обов’язків, і дуже часто їй не вистачає часу на себе. Мій чоловік дбає передовсім про те, щоб я почувалася щасливою, щоб достатньо відпочивала”.
“Пережитки минулого”
У своїх розмовах жінки визнають – адаптуватися у чужій країні непросто.
“Я досі звикаю, вчуся жити за цими правилами, з людьми іншої ментальності. Це ти наче народилася у 26 років, трохи вмієш говорити, а так всьому треба вчитися і розуміти, як живе це суспільство, – розповіла Євгенія Клочко-Массет. – Англійці страшенно ввічливі, і цього бракує, коли приїздиш в Україну. Сімейні цінності тут дуже важливі, але англійці індивідуалісти, тому родина тут більше поважає особистий простір. Тут більше поваги до індивідуальності, чого також бракує в Україні”.
Вона має подвійне прізвище. Тетяна Малетич каже, що і в Іспанії це – звична справа, що також символізує певне ставлення до жінок: “Ще в нас з чоловіком були суперечки щодо знаків уваги. Тут кожен наливає собі сам, відчиняє двері перед собою сам. В них це по-сучасному. А дарувати квіти вважається мало не пережитком минулого”.
“Мені подобається американське суспільство тим, що матеріальним цінностям тут не надають ваги. Мені здається, в Україні матері все-таки якось оцінюють одна-одну за критеріями того, скільки заробляють їхні чоловіки, які іграшки, одяг, коляски в інших матерів, хто куди їздить у відпустку. Я не відчуваю таких оцінок в Америці”, – про ментальні відмінності також розповідає Марія Манджос.
“Наприклад, ми переїхали в нове місто, коли я була вагітна. Ми шукали роботу і знімали крихітну квартирку. У нас не було ні страховки, ні великих заощаджень. Я думаю, в Україні цю історію я б розповідала із соромом, але в Америці я її розповідаю з гордістю, мовляв, ось ми пішли на ризик і подолали труднощі разом”, – продовжила вона.
“Міграційна стратегія”
І хоча жінки розповідають, що їм часто бракує друзів, які лишилися в Україні, і вони цінують свою Батьківщину, мало хто хотів би зараз повертатися сюди.
Це не дивно – пояснюють експерти – з огляду на українські реалії. Днями в Організації Об’єднаних Націй заявили, що Україна у питаннях гендерної рівності відстає від Європи:
“Гендерна рівність для України – ще далеко не реальність”, – заявила директор Фонду народонасення ООН в Україні Нузхат Есхан 5 березня.
Як пояснила в коментарі ВВС Україна президент міжнародного правозахисного жіночого центру “Ла Страда Україна” Катерина Левченко, погані економічні умови зараз змушують шукати кращої долі далеко від дому представників обох статей.
Але жінкам в Україні ще складніше, бо за ту ж саму роботу платять лише 70-80% від платні чоловікам.
А оплата праці у “фемінізованих”, за її словами, сферах – як освіта та охорона здоров’я – взагалі нижча середньої. Тому багато жінок, навіть освічених і кваліфікованих у своїх сферах, не мають змоги реалізуватися.
“Вихід заміж за іноземця також є своєрідною міграційною стратегією для того, щоб утримати свій соціальний статус, або підвищити його, бо це дуже важливо для людей”, – розповіла Катерина Левченко.
Молодим жінкам в Україні важко влаштуватися на роботу ще й через те, що роботодавці погано ставляться до їх планів завагітніти, вважаючи, що такі працівниці “висітимуть у них на шиї”, каже правозахисниця. Хоча виплати на час декретної відпустки бере на себе держава.
“У підсумку, жінці пропонують реалізуватися у приватній сфері, сімейній. Тут також є проблеми – це питання насильства сім’ї. Щороку міліція офіційно отримує понад 100 тисяч звернень з приводу насильства у сім’ї. І більша частина потерпілих – це жінки”.
Хоча, попереджають експерти, від останнього жінка не убезпечена навіть за кордоном.
