Marianna Soronevych
Чи зможе президент Володимир Зеленський повернути на батьківщину хоча б сотню тисяч українців із 20-мільйонної армії заробітчан і діаспорян — на це питання шукає відповідь журнал НВ.
Чи вистачить для цього дешевих кредитів для бізнесу, чи знадобиться щось більше?
На історичній батьківщині про людей, які живуть і працюють за кордоном періодично згадують, висловлюючи надію, що вони або повернуться самі, або перенесуть сюди свою ділову активність. Але будь – яких спеціальних програм з «повернення живих цінностей» офіційний Київ до останього часу не запускав.
Володимир Зеленський ще у своїй інавгураційній промові згадав, що хотів би мотивувати українців, які живуть за кордоном, задуматися про повернення.
І в кінці року ця ідея знайшла форму: Кабмін анонсував, що з лютого 2020-го почне працювати програма дешевих кредитів. Скерована вона не лише на тих, хто виїхав з України, а й на тих, хто поки ще залишається.
Умови отримання кредитів
Спочатку планувалося, що загальний обсяг програми складе не менше 5 млрд грн, однак парламент підтримав виділення лише 2 млрд грн. Здобувач повинен представити бізнес-план, вкласти 20% власних коштів, а решту 80% отримати від України як позику під 5−9% річних залежно від величини підприємства.
Спочатку прем’єр Олексій Гончарук заявляв, що кредити нададуть вітчизняні банки, яким уряд компенсує частину відсоткової ставки. Але пізніше він уточнив, що кошти, які виділяються під програму, потраплять у спеціальний Українсько-німецький фонд, який і стане ними розпоряджатися.
Чи здатна така програма зірвати з насиджених місць тих українців, які успішно трудяться в США, Польщі або Австралії? «Думаю, саме ця ініціатива уряду більше спрямована не на діаспору, а на так званих заробітчан», — говорить Ендрю Мак, керівник офісу юридичної фірми Asters у Вашингтоні і позаштатний радник українського президента. Однак якщо у програми будуть успішні кейси — нею зацікавляться і ті, хто виїхав з України давно.
«Дешеві кредити, безумовно, цікаві українцям за кордоном», — впевнений Стефан Романів, співголова Австралійської федерації українських організацій і перший віце-президент СКУ. Мовляв, якщо в Україну повірять інвестори, то повірять і рядові українці, які виїхали із країни. І урядові кредити — непоганий інструмент для того, щоб діаспоряни могли почати нове життя в Україні, вважає Романів.
Але одних лише грошей для того, щоб повернути країні навіть сотню тисяч з мільйонів, які виїхали, зовсім недостатньо.
Італійська діаспора
«Ми плануємо підтримувати зв’язок з Україною і хотіли б у майбутньому повернутися», — часто заявляють заробітчани.
Схожі надії характерні і для однієї з найбільших українських діаспор у Європі – італійської. За оцінкою ООН, що враховує лише легальних мігрантів, її розмір становить 250 тис. осіб.
Наталія Гебрич емігрувала на Апенніни у 1995 році. Довгий час працювала офіціанткою, доки не відкрила власний гостьовий будинок для туристів у Флоренції. Особисто вона поки що не готова зібрати речі і повернутися на батьківщину. Але відразу кілька знайомих Гебрич недавно зважилися на подібний крок. «Моя подруга прожила в Італії 20 років. І її сім’я повертається, — каже італійська українка. — Вона буде зацікавлена в ініціативах Гончарука з підтримки нового бізнесу».
У Facebook-групі Українці в Італії, яка налічує 150 тис. учасників, чимало постів про розчарування в Україні. «Це через бідність, — пояснює соціолог Ірина Бекешкіна. — Адже в Італію їдуть не успішні бізнесмени, а люди, які працюють на важких фізичних роботах».
Польща або Україна
Українців, які працюють на важких роботах, багато і в головному центрі національного «заробітчанства» — Польщі. Багато в чому саме ці люди стануть першими, на кого вплинуть ініціативи Зеленського.
За даними польського Нацбанку, у країні працюють 900 тис. українців. В середньому вони, за даними статистики, трудяться тут протягом семи місяців, а потім повертаються на батьківщину.
На захід таких українців жене низький рівень зарплат, — на це вказують дані дослідження, проведеного навесні 2019-го компанією EWL S. A. і Центром східноєвропейських студій Варшавського університету. Саме фактор великих грошей як основу для бажання поїхати в Польщу назвали 80% респондентів-заробітчан. Серед інших причин — відсутність роботи у рідному населеному пункті (28%) і несприятлива економічна і політична ситуація в Україні (25,7%).
Дослідники виявили ще одну деталь: серед «гостей зі сходу» формується постійна категорія працівників, орієнтованих на польський ринок праці. Якщо в минулому році дві третини респондентів вказали, що вони прибули до Польщі на роботу вперше, то у 2019-му так відповіли 50% опитаних.
Причому близько половини респондентів все-таки розраховують рано чи пізно зробити вибір на користь батьківщини, каже Марія Кузенко, керівник відділу легалізації робочих кадрів компанії EWL у Польщі.
Німеччина — країна з дуже низькими ставками кредитування. Канцлер Німеччини Ангела Меркель записала відеозвернення, в якому закликала громадян країн за межами ЄС приїжджати на німецьку землю, щоб працювати.
Ці слова можуть перенаправити в бік Німеччини погляди багатьох українських працівників. За даними дослідження EWL, кожен четвертий українець у Польщі планує переїзд далі на захід, під крило Меркель, у 2021 році або пізніше.
Щоправда, німецька мова не проста, що може утримати частину заробітчан, вважає Кузенко з EWL.
Краще повернути
Зараз мігранти — важливий актив для економіки України. За 10 місяців 2019-го вони, за даними вітчизняного Нацбанку, перерахували на батьківщину $9,7 млрд. І тим самим стали одним із ключових джерел для заходу валюти у країну та зміцнення курсу гривні.
Однак якщо повернути у країну не лише гроші, але й самих людей, ефект для держави може бути навіть більшим, хоча й менш очевидним.
Поживши за кордоном, багато хто із заробітчан та діаспорян може привезти на батьківщину культуру і стандарти західного бізнесу. А також ідеї про те, як правильно розвивати підприємницький проект, як працювати із клієнтами, як нарощувати продажі.
«Українці за кордоном навчилися більш успішним бізнес-моделям, іншій бізнес-культурі, — каже соціолог Волосевич. — Це дуже вигідно для України».
Також ті, хто повернуться, якщо їх буде помітна кількість, привнесуть в українське суспільство і політику чітко проєвропейські настрої. Тим самим послабивши прорадянську ностальгію, яка все ще сильна у країні. «Мігранти та діаспоряни підтримають проєвропейські настрої і будуть голосувати за ті партії, які зацікавлені у позитивних змінах на користь бізнесу», — впевнена Бекешкіна.
Але на швидкий і помітний ефект від нинішніх ініціатив Зеленського і Кабміну, на думку експертів, сподіватися не варто. Волосевич вважає: хоча досить істотна частина українців, які живуть за кордоном, розглядають можливість повернення, про репатріацію 20 млн людей і близько не йдеться.
Втікши з батьківщини, яка їх розчарувала, багато переселенців не поспішають знову захоплюватися нею. Їм необхідно побачити, що є стратегія розвитку країни, яка зробить Україну сучасною європейською демократією і по-справжньому вільним ринком, вважає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
«Кабмін пішов правильним шляхом, пропонуючи дешеві кредити, але цього недостатньо, щоб повернути трудових мігрантів додому, — резюмує він. — Треба повернути довіру населення до влади».
І якщо в результаті на батьківщину повернеться хоча б 10% від світової української діаспори, вважають експерти, це вже буде успіхом.
І навіть якщо ініціатива Зеленського просто скоротить відтік трудових ресурсів, країна вже зітхне вільніше. Адже проблеми у цій сфері наростають: за оцінками Дмитра Дубілета, міністра Кабінету міністрів, від 2010 року 4 млн українців виїхали за межі країни і не повернулися.
