Росія несе загрозу не тільки для України, а й для всієї Європи

   Михайло Гончар, керівник енергетичних програм центру «Номос», розповів в ексклюзивному інтерв’ю “Українській газеті” в Італії про енергетичні причини військового втручання Росії в Україну.

Однією з причин агресії Росії проти України багато фахівців називає власне енергетичну складову.

Якщо Києву дійсно вдасться зіскочити з російської «газової голки», в бюджеті РФ утвориться чималенька дірка. Крім того, як пише британська The Financial Times, ще однією з причин, чому Росія роздмухує сепаратизм на Сході України, є бажання зірвати плани щодо розробки покладів сланцевого газу в регіоні. Ба більше, генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен звинуватив Росію в прихованій співпраці з неурядовими організаціями із захисту довкілля, що виступають проти видобутку сланцевого газу. Українські дипломати та експерти з питань зовнішньої політики провели в Римі, Берліні та Брюсселі низку конференцій, щоб донести українську позицію в конфлікті з Росією. Під час конференції в італійській столиці на запитання власного кореспондента «Газети» в Римі Маріанни Сороневич відповів український експерт з енергетики Михайло Гончар.

— Який основний меседж, який Ви хочете донести  європейцям?

— У цьому випадку — що політика Росії несе загрозу не тільки для України, а й для всієї Європи. Незважаючи на те, що низка країн ЄС вважає, що вони перебувають далеко від епіцентру подій і між ними є певний буфер — Східна і Центральна Європа, однак ми живемо в надзвичайно глобалізованому й тісному світі. Не обов’язково Західну Європу може очікувати якийсь «гарячий сценарій», адже як своєрідний інструмент впливу, своєрідною зброєю можуть бути енергоносії. Це те, що зараз намагається зробити Росія. А саме: проштовхнути проект газопроводу «Південний потік» (система газопроводів дном Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну й далі через Балканський півострів в Італію та Австрію, — «Газета»), мотивуючи це тим, що, мовляв, Україна є нестабільною, непередбачуваною транзитною країною, тож потрібно унезалежнитися від будь-яких несподіванок. Однією з ймовірних причин анексії Криму та кривавого вторгнення російських диверсійних груп у східні області України є створення передумов для невідворотності реалізації проекту «Південний потік».

— Безперечно, Італію дуже цікавить цей проект.

— Так, але це більше зацікавленість італійських компаній, які виконуватимуть складні роботи, що їх технічно не може опанувати російська сторона. Тому тут існує певний бізнесовий інтерес. Та не потрібно забувати, що коли ми ставимо на шальки терезів європейські цінності й інтереси, то останні років 30 саме представники західноєвропейських країн вчили Східну та Центральну Європу, що європейські цінності є пріоритетом. Тож нинішня ситуація — це проблема не тільки відносин ЄС з Росією, а й екзистенціонального порядку самої Європи. Що для ЄС важить більше: європейські цінності чи грошові потоки? Крім того, не потрібно забувати, що традиційним елементом політики Росії є обман. Його жертвою вже стала Словенія, коли їй обіцяли, що маршрут «Південного потоку» проляже через її територію (до італійського Тревізо), але російська сторона раптом змінила напрямок. Словенці сподівалися на мільярд євро інвестицій, а тепер вони в розпачі.

— Якою є роль Італії в енергетичних проектах Москви?

— Італія зараз заангажована проектом Транс­адріатичного трубопроводу, яким газ із Каспійського моря має пройти через Південний Кавказ, Туреччину, Адріатику на її територію. Отож, якщо врахувати, якою є політика Росії — а її спрямовано на збереження свого монопольного статусу для постачання газу, — слід очікувати чергового «гарячого» сценарію в Закавказзі (давній конфлікт Вір­менії та Азербайджану через Нагірний Карабах, — «Газета») або на Каспії з тим, щоб не допустити появи на Апеннінах ще одного альтернативного джерела газу.

— Чи пов’язаний той факт, що найзапекліші воєнні дії відбуваються в Слов’янську, з тим, що там зосереджені великі поклади сланцевого газу?

— Складно це пов’язу­вати з тим, що ще не підтверджено. Про наявність комерційно видобувних запасів (наголошую, комерційно видобувних!) стане відомо десь років через п’ять, коли завершиться період первинного геологічного вивчення. Тому,  думаю,  причина тут дещо в іншому. Дошкульне питання для Росії полягає в тому, що Україною зацікавилися дуже серйозні енергетичні компанії світового рівня, які є конкурентами російських «Газпрому» і «Роснєфті». І тому тут — незалежно від того, чи є щось у надрах біля Слов’янська — Росія діє превентивно, прибираючи конкурентів, намагаючись їм показати, що вони зайшли «не на свій город».

— Як Ви вважаєте, Україна має можливість бути енергетично незалежною від Росії?

— Якби ті програми, які ухвалювали, починаючи з 1990-х, реально реалізовували, а не залишали на папері, тепер ми мали б енергетичну незалежність. Але в умовах олігархічної системи економіки й політики це було неможливо, адже маємо дуже багатих людей, мільярдерів, які заробили статки завдяки цій залежності. Зараз, коли ми дійшли до сценарію, який мало хто прогнозував, українська політична еліта мусить замислитись. Абсолютно незалежних держав не існує, проте ми повинні диверсифікувати свою залежність і в такий спосіб зробити Росію одним із, а не головним партнером.

Розмовляла Маріанна Сороневич