Marianna Soronevych
Італійські засоби масової інформації приділяються багато уваги питанню вибуху на Чоронобильській атомній станції. Опубліковано численні статті, в ефірі з’явиляються телепередачі, які висвітлювали події тих днів і вплив, які вони спричинили на екосистему планети.
Телеканал RAI UNO транслював спеціальний випуск програми «Super quark», у якій розповіли про тридцятикілометрову зону, атомну станцію та місто-привид Прип’ять. Щоб підготувати програму, знімальна група відвідала Україну за сприяння Посольства України в Італії. Журналісти говорили про небезпечність радіоактивного пилу, який не зник навіть після зняття 10-сантиметрового шару ґрунту, про нагальністьпотреби побудови нового саркофагу. Причиною вибуху було названо порушення правил безпеки під час проведення працівниками станції фізико-хімічних
експериментів, а також недоліки у проекті побудови реактора, необізнаність працівників про можливу небезпеку. Пролунали звинувачення на адресу радянської системи, яка перешкоджала свободі слова та інформації.
Автори програми наголошували на героїзмі ліквідаторів у перші дні після аварії, їхніх зусиллях, спрямованих на припинення поширення радіації. Ліквідатори ішли назустріч невидимій смерті, знаючи про небезпеку, яка їх очікує. Місто Прип’ять порівняли з італійськими Помпеями, де життя зупинилось одного дня. Як античні руїни зниклих цивілізацій показали те, що залишилось від будинків, міського басейну, луна-парку. На стіні однієї з квартир зберігся календар, на якому позначено рік, коли життя у 50 000-тисячному місті зупинилось: 1986.
Національна газета «Repubblica» помістила статтю, у якій читаємо: «Протягом двадцяти днів, які минули від вибуху, померло півмільйона осіб з причин радіоактивної хмари, яка розповсюдилась на половину Європи. Інші 30 тисяч помруть упродовж наступних двадцяти років. Згідно з даними Грінпісу, було заражено територію, на якій проживають 9 мільйонів осіб: три мільйони в Росії, 3,5 – в Україні, 2,5 – у Білорусії. Там цезій-137 заразив 30% національної території».
Нещодавно завершилась місія Legambiente in Ucraina, організована Асоціацією захисту природи від атому, яка опублікувала свої висновки сто- совно проблеми: «Ситуація у чорнобильській зоні непокоїть. Міжнародна спільнота повинна негайно втрутитись. Ми мали зустрічі з ліквідаторами та людьми, які вирішили повернутись у свої домівки, не зважаючи на те, що рівень забруднення навколишнього середовища є надзвичайно високим. Разом з українським інститутом геохімії перевірено перебіг проектів із заміни старого саркофага на новий. Наші висновки є тривожними, – повідомив відповідальний за проект. – Саркофаг реактора – бомба з годинниковим механізмом. Руйнування саркофагу з кожним роком все
помітніше, а міжнародна спільнота залишається бездіяльною.
Народ, який потерпів від катастрофи, залишили напризволяще. Зафіксована концентрація плутонію – 100 000 одиниць на гектар, в той час, коли межа безпеки – 0,1. Розповсюдження на площі 900 км квадратних у 1000 разів перебільшує допустимі норми. Хімічні елементи під час розпаду трансформуються у надзвичайно токсичні речовини. Їх небезпека посилюється тим, що вони є розчинними. Занепокоєння викликає поширення цезію 137. Згідно з аналізом, опублікованим українським урядом, він просяк на глибину 30 м. Проте двоє науковців, з якими зустрілися члени асоціації, стверджують, що виявили його на глибині 80 м., під час спорудження метро у Києві. Вони пояснюють це морфологією українського ґрунту. Чорнозем, на відміну від глинистого ґрунту, не затримує заражені частинки, а сприяє їх розповсюдженню».
Це лише деякі свідчення італійських ЗМІ, проте вони змушують замислитися. Коли я читала ці статті, мені прийшло на думку, що ми, український
народ, який найбільше потерпів від цієї трагедії, здається, намагаємося забути про неї, наївно сподіваючись, що коли ігноруватимемо її, вона зникне сама собою, нейтралізується її страшний вплив на природу і людський організм. Про Чорнобиль не говорили одразу після вибуху, ця мовчанка та приховування фактів, як на мене, існує й досі. Можливо, щоб не сіяти паніки. Здається, що проблема «мирного» атому більше тривожить мешканців країн, за тисячі кілометрів від Прип’яті, ніж українців.
Поза тим, багато хто намагається спекулювати на цій планетарного значення катастрофі, виробляючи фальшиві посвідчення ліквідаторів та потерпілих, для здобутя матеріальних благ.
Маріанна СОРОНЕВИЧ
