Італієць через суд забирає в українки дитину - Gazeta Ukrainska

Громада

Вони їдуть за тисячі кілометрів від рідного дому в пошуках кращої долі, втім не завжди її знаходять… Вони — це тисячі українців, які не змогли знайти свого місця під сонцем в рідній країні, тому змушені шукати його за кордоном. Одна з них — героїня нашої публікації Інна, жителька одного з райцентрів області.

 

У 2000-х жінка за кращим життям поїхала в Італію. Там їй вдалося працевлаштуватися і, навіть, налагодити своє особисте життя. Втім, не надовго.

 

В Україні я працювала педагогом, тоді нам півроку затримували зарплату і я вирішила поїхати  за кордон, щоб фінансово допомогти батькам та заробити на операцію татові. Згодом познайомилася з італійцем, почали зустрічатися, він не був багатий, мав квартиру на позиці в банку і машину, але мені здавався гарною людиною, — розповідає жінка.

Італієць Ніколо декілька років обіцяв одружитися з Інною, але до цього так і не дійшло. У громадянському шлюбі Ніколо та Інни народилася дівчинка Аннета. Через раптову появу на світ у 6,5 місяців вагітності, у дитинстві в Аннети був слабкий імунітет, лікарі діагностували атрофію аденоїдів. Тому Інна не могла поєднувати роботу з доглядання за літніми людьми з вихованням своєї дитини і була безробітною.

Влітку 2015 року Інна з Аннетою поїхала на канікули в рідне містечко на Івано-Франківщині і більше не повернулися назад.

 

Як народилася Аннета, він ні однієї ночі не встав до дитини, а навпаки казав: йому дитина заважає. Він дуже скупий для себе і, навіть, для своєї дитини. Ще позичав в мене і мені доводилося просити, щоб він повернув гроші. Він залежний від лотерей — більше 100 євро в тиждень він витрачав на них. Ще Ніколо залежний від футболу, в нього декілька тренувань в тиждень і вдома протягом дня він майже не бував. Щодня випивав — 330 грам пива чи півпляшки вина.

 

Лікарі рекомендували купувати донечці молоко вітамінізоване, то він не давав грошей, а казав, щоб я йшла в банк за своїми. Деякі старі і зношені речі для доньки дали його родичі. Але на одяг та харчування він не давав грошей. До 2012 року було ще добре, бо у мене на рахунку були заощадження, — згадує Інна.

Жінка пояснює, що батько Аннети ніколи не виконував свої обов’язки щодо догляду, виховання дитини, це і змусило її поїхати з Італії назавжди. Окрім того, у розмові з журналістом МІСТА Інна зізнається — чоловік постійно принижував її, фінансово не забезпечував, застосовував фізичну силу до неї та дитини і вона не змогла вже терпіти це:

 

Його не цікавила дитина і сім’я. Він казав, що це моя дитина. У 2014 році перед Великоднем в Аннети піднялася температура, ми були на швидкій. Наступного дня вирішили прогулятися містом. Донька побачила гірку і захотіла покататися, але я не дозволяла, бо дитина могла розігрітися і захворіти, бо ще холодно на вулиці було. Я переживала, щоб її самопочуття не погіршилося. Ніколо почав  бити мене, бо я не дозволяю дитині піти на гірку. Копав на вулиці, на центральній площі міста і ніхто навіть не відреагував на це, не викликав поліції. Всі байдужі. Я прийшла додому, в мене спухла нога, а дитина притулилася до мене і плакала. Він (ред. — чоловік Інни) ніби визнає, що бив мене лише один раз на площі, але таких випадків було багато. Одного разу ще він хотів брати доньку з високою температурою на футбол, я не пускала. Він почав бити на сходах в будинку, я кричала і дитина плакала, бо бачила все це. Я просто хочу жити. Я не хочу, щоб він в один момент мене прибив у ванній, бо в мене мала дитина. Побої не фіксувала в поліції, бо мені сказали, що як тільки я це зроблю, дитину заберуть соціальні служби, — розповідає Інна.

Провівши декілька місяців в рідному домі, Інна вирішила подати позов до суду  про визначення місця проживання дитини з нею та про стягнення з чоловіка аліментів.

 

В мене тут (ред. — в місті на Івано-Франківщині) є однокімнатна квартира з ремонтом, яку я купила на гроші, зароблені спочатку в Італії. Ми коли приїхали влітку, вперше поспали з донькою, вона сказала: “Мамо, це місце — найкраще на землі”, — згадує Інна.

У відповідь на заяву Інни про стягнення аліментів, Ніколо заявив про викрадення дитини, просив суд визнати незаконним утримання доньки на території України та негайно повернути дитину до Італійської Республіки. Зазначимо, що виїзд Інни з дитиною з Італійської Республіки було здійснено за добровільною згодою Ніколо — що і вказано у матеріалах справи.

 

Головне управління юстиції України  захищає його проти мене, українки. Коли ми їхали з Італії, я не обіцяла йому, що повернуся, і він не давав навіть грошей на зворотній квиток. Ніколо був би згідний з рішенням суду щодо визначення місця проживання дитини в Україні, якби не йшлося про аліменти. Суд призначив аліменти, спочатку 450 євро в місяць, потім після його апеляції 200 євро, але вже два роки він не дає жодної копійки, — каже Інна.

Наприкінці 2016 року Івано-Франківський міський суд відмовив італійцю у позові щодо повернення дитини і він подав апеляцію.

 

Апелянт зазначав, що суд безпідставно відмовив у дослідженні доказів незаконного утримання матір’ю на території України Аннети, а також у допиті в якості свідків інспектора Калуського ВП ГУ НП та перекладача з італійської мови, який безпосередньо спілкувався із дитиною. Разом з тим, суд безпідставно прийняв як доказ письмову інформацію, написану Інною, звернення до громадських організацій за допомогою та інформацію з Центру сімейної консультації, в якій вказано, що Інна зверталась для правової та психологічної допомоги через приниження Ніколо, невиконання ним обов’язку щодо утримання та забезпечення інтересів Інни та їхньої дочки, —  зазначається у постанові.

Інна розповіла і нам про те, що зверталася до місцевих психологів та скаржилася на проблеми у сім’ї, щодо відносин з співмешканцем, від якого з моменту народження доньки терпіла постійні приниження як жінка і як мама.

Впродовж двох років розгляду справи, італієць декілька разів бачився з донькою. Маленька Аннета намагалася пояснити татові, що не хоче повертатися в Італію, адже їй подобається жити в Україні з мамою.

Працівники служби у справах дітей теж вважають, що переїзд зараз не потрібний:

 

Не виключено, що існує серйозний ризик того, що повернення до Італійської Республіки поставить дитину під загрозу заподіяння психічної шкоди та створить для неї нетерпиму обстановку. Служба у справах дітей не бачить доцільності повернення дитини, — йдеться у матеріалах справи.

Втім, далі у постанові Апеляційного суду йдеться, що висновок, наданий службою у справах дітей не є належним доказом, оскільки не ґрунтується на висновках спеціаліста у галузі психіатрії.

 

Таким чином, експерти дійшли висновку про те, що ця ситуація (ред. — повернення дитини в Італію) не може заподіяти психічної шкоди та створити нетерпиму обстановку для дитини.

Також суд тепер не бере до уваги і те, що Ніколо застосовував до Інни фізичне насильство, “оскільки не представлено жодних доказів про характер насильства, а також і не представлено доказів, що такі дії, вчинені по відношенню до матері, могли заподіяти психічної шкоди дитині”.

Натомість, суд взяв до уваги той факт, що маленька Аннета комфортно почувала себе з батьком під час зустрічей і  батько не втратив інтересу до дитини. Хоча Інна говорить протилежне — дівчинка боялася при зустрічах свого тата, а одного разу донька була свідком, як італієць побив її дідуся на Івано-Франківщині. Окрім цього, суду не було представлено жодних доказів, які б свідчили про те, що повернення дитини до її постійного місця проживання у Італійську Республіку буде суперечити інтересам дитини. Відтак, у січні цього року  Апеляційний суд Івано-Франківської області постановив задовольнити позов Ніколо щодо негайного повернення дитини в Італію.

 

Я не можу повернутися, бо я не маю документів. Також, проти мене Ніколо написав заяву в поліцію, що я викрала свою дитину. Тому, я не можу перетнути їхній кордон, бо мене посадять у в’язницю терміном на рік. Цей час він може використати для того, щоб позбавити мене батьківських прав. Я ні не можу повернутися назад. А в рішенні суду вказано, що мама незаконно утримує дитину і в моєму супроводі дитина має повернутися в Італію. Тобто, примусово вислати на смерть, аби мене там добили і говорила це все на суді, — жінка резюмує рішення суду.

Жінка дуже здивована, що суд став на бік її агресивного чоловіка, в якого безліч боргів.

 

Проти нього відкрита справа в Італії — він побив поліцейського через те, що не хотів сплачувати штраф за неправильну парковку. Він побив мого батька-інваліда. В нього немає власного житла, взяв в кредит машину. Зараз він реально не зможе опікуватися дитиною і не зможе її утримувати. Він працює з 6:00 до 19:00, в нього не буде часу на дитину, тому Аннету після приїзду в Італію помістять в реабілітаційний центр. Після цього її буде переведено в дитячий будинок, де з часом якась італійська сім’я зможе стати опікуном. Йому не потрібна дитина. Я не знаю, як наш суд прийняв таке рішення?! — зі сльозами на очах жінка навіть думати не хоче, що від неї можуть забрати дитину.

Зараз Інна ще має право оскаржити у касаційному порядку поставу Апеляційного суду, адже не зробивши це Ніколо в будь-який момент може забрати Аннету з України в Італію.

Жінка просить усіх, хто може допомогти їй у цій складній ситуації не бути байдужим. Контактувати з героїнею можна через редакцію “МІСТА”.

Імена героїв публікації змінені за бажанням героїні.

Увага! Повне чи часткове використання матеріалів нашого сайту дозволено лише за письмової згоди редакції.

 ______________________________________________

 

Слідкуйте за найцікавішими новинами Української газети у Facebook.