Українська Італія - Gazeta Ukrainska

В італійській столиці з-поміж іноземців, які офіційно живуть у Римі, українці становлять шосту за чисельністю національну групу іммігрантів. Для спільноти характерна згуртованість довкола церкви, зайнятість у приватному секторі обслуговування і на будівництві, а також мала кількість кримінальних злочинів та низький рівень смертності. Приблизно така характеристика української громади випливає з нового звіту римського відділення організації «Карітас».
Українська спільнота – одна з тих, яка міцно тримається свого релігійного коріння і об’єднується довкола церкви, мається на увазі УГКЦ.

У грудні на значно менш релігійних вулицях Європи (Польща тут, радше, виняток) правила комерції розкручували чергову маркетингову кампанію під назвою Різдво.
Заробітчани повертаються... А Батьківщина зустрічає?

Фактично кожен другий заробітчанин залишив удома сім’ю. Тільки один з десяти наразі бездітний. Із собою змогли забрати своїх дітей не більше 6% заробітчан.


Фактично кожен другий заробітчанин залишив удома сім’ю. Із собою змогли забрати своїх дітей не більше шести відсотків заробітчан.
Італійські чоловіки дивуються, чому в Україні на заробітки їдуть жінки, а чоловіки вдома залишаються, адже коли Італія свого часу переживала трудову міграцію своїх громадян, усе було навпаки.

Це – сім’я італійського політика та лікаря Антоніо Сілі Скаваллі. Улюблені донечки Франческа та Летиція. І кохана дружина Алла. До Італії Алла приїхала сім років тому, щойно закінчивши педуніверситет.

Алла Попова, колишня заробітчанка: "Що може чекати вчителька початкових класів в Хмільнику Вінницької області на Україні? Коли немає роботи? Багато хабарів треба було заплатити, щоб знайти роботу."

Аллине заробітчанство було нетривалим, але насиченим - вона і в закинутому базарі жила, і недоїдки в піццерії збирала, і голіруч дубила шкіри на фабриці. З майбутнім чоловіком зустрілася випадково на вулиці в Римі.

Антоніо Сілі Скаваллі, чоловік колишньої заробітчанки: "Мене вразила її краса. Це було кохання з першого погляду."

Тепер Алла всім сеньйорам сеньйора. Чоловіка ласкаво кличе «Антошкою». Він її свободи не обмежує. В Італії Алла здобула другу вищу освіту. Хоч грошей і не бракує, пішла працювати перекладачем до урядової установи. Дітей тим часом доглядає бабуся. Зять тещу обожнює.

Антоніо Сілі Скаваллі, чоловік колишньої заробітчанки: "Свята дорогенька Людмила Миколаївна Попова, моя теща! Без неї було б дуже важко жити, вона нам багато в чому допомагає."

А П’єр-Павло Бонареллі, як одружився з українкою, так по-українськи й говорити навчився. Вони живуть у невеличкому гірському селі Монгедоро, що під Болоньєю – по сусідству ще з чотирма такими ж українсько-італійськими сім’ями.

Надія Бонареллі, колишня заробітчанка: "Велика різниця між нашими та італійцями, які шкодують жінок, вміють залицятися до жінок. І тримають сім’ю взагалі-то мужчини, а у нас – жінки."

Ірина свою половину також знайшла в Італії. З тією тільки різницею, що Андрій - такий же заробітчанин, як і вона сама. Він – тернополянин, вона – львів'янка. Познайомилися та одружилися у Брешії.

Для обох це – другий шлюб. Перший у обох не витримав випробовування заробітками. Ірина та Андрій, на жаль, у цьому не самотні. За словами психологів, мало не кожна друга заробітчанська сім’я – кандидат на розлучення. Якщо мотиви у кожного свої, то причина, зазвичай, одна – “італійський синдром” – відчуття незахищеності, непотрібності та відчуженості, яке має заробітчанка, коли приїжджає додому. Чоловіки ж страждають на комплекс неповноцінності, бо змушені виконувати не властиву для себе хатню роботу й доглядати дітей.

Надія Бабінська-Паоліні колишня заробітчанка: "Чоловік сказав: «Їдь ти. Заробляй гроші, передавай додому і не хвилюйся. Все буде добре – що гроші підуть на будинок і дітей.» Гроші чоловік витратив на себе - тільки я поїхала, у чоловіка з’явилася інша жінка."

Наталя Згорько колишня заробітчанка: "За рік немає з чим їхати, за 2 – нема до кого. Тут такі історії, що “Санта-Барбара” отдихає."

Микола Борецький чоловік заробітчанки: "Правду кажучи, слухи всякі ходили – повадки наших жінок за кордоном. Хоч і не вірив, сім’я все ж, але якійсь відбиток залишали ці слухи. Знаєте, місток непорозуміння і зараз інколи проскакує. 2 роки зробили своє."

Аби врятувати шлюб, деякі сім’ї йдуть “на возз’єднання”. Однак це доступне не кожному. Щонайменше, заробітчанин має бути легалізованим, орендувати квартиру. Що більше членів сім’ї, то більшою має бути її площа – зокрема, в Італії - до шістдесяти квадратних метрів на двох. Мати постійну роботу зі щорічним заробітком на одного – чотири тисячі євро.

Анхель Перес Бон маті, адвокат: "Такі гроші трудові мігранти заробляють. Проблема ж у тому, що часто отримують їх «у конвертах». І коли потрібно надати довідку про доходи, їм показати нічого. Інший камінь спотикання – заробітчанин повинен довести, що людина, яку він хоче забрати до себе, фінансово залежить від нього. А для цього йому потрібно показати суми, які він переказує додому."

Хто може, забирає до себе й дітей, як це зробила Ірина зі своїм старшим сином Віктором. Разом з Андрієм уже тут народила донечку Авеліну. Сімейне життя вони будують за українським звичаєм, побут – як заведено тут. Їм смакує італійська піцца, однак її часто «закусують» рідним Олів’є.

Ірина Устіянич заробітчанка: "Плани на майбутнє – купити житло, поступити в інститут, залишитися тут."
Таких, як Ірина та Андрій, насправді тільки один із десяти - майже половина заробітчан планують назавжди повернутися додому вже у найближчі рік-два. Хоча, кажуть, для багатьох цей «рік-два» триває вже десятиліття.

http://tsn.ua/

Продовжуємо тему почату у статті "Як повернути дитину?", опублікованій кілька днів тому.

Викладений матеріал видався нам недостатньо опрацьованим і однобоким.

Оскільки проблеми заробітчан з України за кордоном не мають кордонів, то редакція вирішила провести незалежне розслідування ситуації, що склалася навколо малолітнього В. Сергієнка. Маючи досвід співпраці з німецькою Фемідою у справах наших заробітчан, ми задались питанням про юридичну допомогу родині Шпачинської. Ми звернулися до колег-журналістів в Італії, які підтвердили проблематичність ситуації, що склалася. Наступним кроком було звернення до україського консульства в Мілані. Генеральний консул Руслан Фуфалько люб’язно надав нам необхідну інформацію про участь дипломатичної установи в Мілані в справі заробітчан:

“Генеральне консульство України в Мілані вже понад рік тримає на особливому контролі ситуацію, яка склалася в родині Шпачинських-Сергієнків, належним чином відреагувавши на звернення до установи громадянки України Наталії Шпачинської – матері малолітнього Володимира, заява якої зареєстрована в справі від 07.11.2008 р.

Одним із перших кроків Генконсульства стало негайне звернення до міланського Суду у справах неповнолітніх з проханням надати установі вичерпні роз’яснення в згаданій справі відповідно до статті 50 українсько-італійської Консульської конвенції, підписаної сторонами у 2003 році, яка, зокрема, зобов’язує компетентні органи влади держави перебування негайно інформувати консульських посадових осіб акредитуючої держави «щодо будь-якої ситуації навколо неповнолітніх, недієздатних або обмежених в дієздатності громадян акредитуючої держави». У зверненні Генконсульства до Суду висловлювалося також прохання невідкладно в подальшому інформувати дипломатичну установу України про можливі нові заходи, які італійська сторона вважатиме за доцільне застосувати стосовно малолітнього громадянина України.

У відповідь на своє звернення Генконсульство отримало копію рішення міланського Суду у справах неповнолітніх від 24.04.2008 р., яким, виходячи з вищих інтересів дитини, обов’язок моніторингу за станом здоров’я малолітнього В.Сергієнка тимчасово покладався на муніципальні структури за місцем проживання батьків. Враховуючи фактичну відмову останніх виконувати необхідні санітарні приписи, Суд частково обмежив (у частині забезпечення лікування дитини) їх батьківські права. Тим же судовим рішенням, з огляду на стан здоров’я дитини та з урахуванням відповідних норм місцевого міграційного законодавства, обом батькам В.Сергієнка, які до цього нелегально перебували на території Італійської Республіки, дозволялося подальше (на законних підставах) проживання в країні протягом року.

Враховуючи сумніви матері та бабусі неповнолітнього В.Сергієнка у правомірності дій італійської сторони, правильності визначеного медиками діагнозу (фенілкетонурія), консул ГК України в Мілані Руслан Фуфалько та представник Укрінюрколегії – керівник департаменту захисту прав фізичних осіб за кордоном Микола Павлов домоглися чергового засідання міланського Суду в справах неповнолітніх, яке відбулося 11.12.2008 року. Даючи згоду на участь у засіданні консула та українського адвоката, італійський суддя погодився також взяти до уваги аргументи Миколи Павлова в якості тимчасового представника захисту.

Р.Фуфалько та М.Павлов окремо настояли на необхідності залучення перекладача з італійської на українську мову, зважаючи на не зовсім добре розуміння матір’ю мови країни перебування.

Під час згаданого засідання суддя і медичний експерт Суду довели до відома української сторони, що на підставі проведеного медичного обстеження малолітньому В.Сергієнку призначено дієту, яка виключає вживання молока та молочних продуктів; недотримання такої дієти загрожує в подальшому патологічними змінами в організмі дитини, зокрема – незворотніми розладами мозкової діяльності. На цій підставі, беручи до уваги положення Конвенції ООН Про права дитини від 1989 року, Суд виходив з невід’ємного права дитини на життя і здоров’я. Відмова батьків малолітнього В.Сергієнка забезпечити йому необхідне медичне лікування (дієтотерапію) була розцінена судом як злочинна бездіяльність, залишення без допомоги, що загрожує здоров’ю і життю людини.

У зв’язку з цим суддя міланського Суду у справах неповнолітніх наголосив, що незалежно від громадянства, дитина, яка перебуває в окрузі суду, підпадає під його безпосередню компетенцію, а італійське законодавство у питаннях захисту здоров’я і життя малолітніх виходить із конвенційних положень міжнародного права, які є частиною італійського національного законодавства.

Прагнучи забезпечити психологічний спокій у родині Н.Шпачинської, представник Укрінюрколегії заявив клопотання про закриття справи за умови, якщо Н.Шпачинська виїде з дитиною в Україну для обстеження та на випадок підтвердження діагнозу – для лікування. Суд задовольнив таке клопотання і повідомив, що після надання нотаріального свідоцтва про факт знаходження Н.Шпачинської та її дитини в Україні справу буде закрито. При цьому Н.Шпачинська у місячний термін зобов’язалася виїхати з дитиною в Україну.

Враховуючи вищевикладені обставини, досягнення подібного компромісного рішення, на нашу думку, було успішним результатом вчасного втручання у справу Генконсульства та Укрінюрколегії. І мати і бабуся неповнолітнього Володі саме так і сприйняли наступну судову постанову, висловивши вдячність консульству та особисто М.Павлову.

З невідомих нам причин, Н.Шпачинська не покинула Італію в заявлений нею термін, що і стало приводом для застосування жорсткіших санкцій з боку італійської сторони: ухвалення чергового рішення Суду від 30.01.2009 р., в якому, серед іншого, постановлялася: заборона виїзду дитини за межі країни.

Враховуючи подальше ухилення матері від виконання винесених італійським компетентним судом рішень, пов’язаних із необхідністю суворого дотримання профілактичних заходів у зв’язку з виявленою в дитини фенілкетонурією, 24.11.2009 р. міланський Суд у справах неповнолітніх ухвалив тимчасову (терміном на 24 місці) передачу малолітнього В.Сергієнка на поруки комунальним властям містечка Вімеркате, де проживає українська родина, з обмеженням матері в її батьківських правах стосовно прийняття рішень, пов’язаних зі здоров’ям дитини. Цим же рішенням Суд зобов’язав Н.Шпачинську співпрацювати для впровадження визначених заходів, застерігаючи, що брак її згоди чи порушення приписів може призвести – «якщо стане обтяжливішою або не припиниться ситуація упередженості до малолітньої дитини – до застосування подальших обмежувальних заходів щодо їхніх батьківських прав».

Станом на сьогодні, за інформацією Генконсульства, адвокат матері дитини вивчає можливості подачі апеляції в рамках чинного в Італії процесуально-правового поля з метою скорочення визначеного судом терміну відлучення дитини від матері.

Таким чином, у справі щодо малолітнього В.Сергієнка йдеться про здійснювані в рамках законодавства країни перебування заходи, визнані відповідальним місцевим судовим органом як такі, що відповідають нагальним інтересам життя і здоров’я дитини.

ГК України в Мілані продовжує тримати справу на контролі для того, аби передбачені місцевим законодавством права громадян України були дотримані в повному обсязі.

ГК України в Мілані

Постійна адреса статті: http://www.maidan.org.ua/static/mai/1266007915.html

Далі буде.

Кабінет міністрів України на своєму засіданні схвалив проект закону "Про внесення змін до Закону України "Про правовий статус закордонних українців". Про це повідомив Іван Васюник

Кабінет міністрів України на своєму засіданні схвалив проект закону "Про внесення змін до Закону України "Про правовий статус закордонних українців".

Як повідомили у прес-службі Кабінету міністрів України, про це повідомив віце-прем'єр-міністр України Іван Васюник.

Згідно із змінами, закордонні українці отримують право працювати на підприємствах, установах і організаціях на підставах і у порядку, встановлених для громадян України, передає УНІАН.

Також закордонні українці отримують право користуватися медичною допомогою та здобувати вищу освіту в Україні на рівні з її громадянами.

Схвалений законопроект буде переданий в установленому порядку до Верховної Ради України.

http://newsru.ua

Італійці та українці є дуже подібними - за життєвими правилами, духовністю, співучістю і навіть за любов'ю до футболу. Треба лише поширювати знання про українську культуру й історію, і це є одним із завдань дипломатії, наголосив Генеральний консул України у Мілані Володимир Яценківський у розмові з кореспондентом УКРІНФОРМу.

Рим – Італія має давню славу країни, яка дала світові великих учених та геніїв. Але на сьогодні розвиток науки тут не має пріоритетного значення і належної підтримки ні від держави, ні від приватного сектора. Відповідно це створює певні труднощі для діяльності наукових співробітників. У той же час на Апеннінах діють престижні дослідницькі центри, куди їдуть працювати багато «талановитих голів» із-за кордону, серед яких є українці.
Колишній киянин Олексій Литовченко, за фахом фізик, працює в лабораторії Національного інституту ядерної фізики в північному місті Падова. Дев’ять років тому, як співробітник Інституту ядерних досліджень НАНУ в Києві, він виграв стипендію для проведення наукової роботи в Італії.

Поїхав працювати за кордон, щоб розширити сферу професійної діяльності й удосконалити свій фах. І в цьому плані Олексій почувається задоволеним. У місцевому університеті отримав другу спеціальність із технології обробки поверхонь – нанесення тонких плівок. Набуті знання допомагають йому в роботі із тонкоплівковими сонячними батареями. Український дослідник співпрацював у міжнародному проекті зі створення великого адронного колайдера.

«В Італії я мав змогу надрукувати більше статей у міжнародних спеціалізованих виданнях, – розповідає 38-річний Олексій Литовченко, – Тут завжди є можливість поїхати за кордон на якусь конференцію чи робити експерименти. У науковому плані та щодо матеріально-технічної бази для роботи, то тут кращі умови, порівняно з Україною».

Заробітна плата пана Литовченка за італійськими мірками невисока. У середньому науковець тут отримує 1200 євро на місяць. Сума заробітку залежить від участі в тому чи іншому науковому проекті, говорить український фізик із Падови. Професійне життя Олексія так і проходить у ритмі «від проекту до проекту», а це означає відсутність стабільності і невпевненість у завтрашньому дні.

З такою проблемою стикається більшість науковців, незалежно від того, іноземці вони чи ні, зазначає директор Вищої міжнародної школи наукових студій у місті Трієсті Стефано Фантоні. Він зауважує: «Система тимчасових контрактів для дослідників поширена і в інших країнах світу. Але різниця полягає в тому, що десь помітно більша фінансова підтримка або з боку держави, або від комерційних структур. І це сприяє кращій мобільності науковців: якщо ти втратив місце в одній лабораторії, то швидко знайдеш його в іншій. Однак в Італії це не так просто».

Проблема щодо чесної конкуренції, бюрократичні перешкоди для іноземців


Пошук можливості долучитися до нового проекту ускладнюється й тим, що тут не завжди дотримуються умов чесної конкуренції. Зокрема, серед учасників конкурсу можуть віддати перевагу знайомій або рекомендованій особі. Одним словом, зауважує Олексій Литовченко, як і в Україні, діє непрозора система відбору претендентів.

Інша серйозна перепона для роботи в Італії – надзвичайно складні і довготривалі бюрократичні процедури для отримання або поновлення дозволу на проживання. Видача документів часто затримується на місяці, внаслідок чого науковець позбавлений можливості виїздити за кордон для участі в диспутах чи конференціях.

Слаборозвинена інфраструктура прийому студентів та високі ціни на житло – ще одна перешкода для іноземних дослідників, вважає президент Італійської наукової асоціації Алессандо Фралеоні.

А щодо позитивних мотивів, які спонукають іноземців обирати італійські лабораторії, пан Фралеоні зазначив: «Приваблює насамперед сама країна, де гарно жити, гарний клімат і смачна здорова їжа. А це, повірте, не такі вже другорядні фактори. Потім країна дуже багата на архітектурні пам’ятки, і це також приваблює. У професійному плані, попри труднощі, науково-дослідницька сфера в Італії розвинена на пристойному рівні, хай не на дуже високому, адже багато років ми не маємо нобелівського лауреата».

На розвиток науки Італія виділяє один відсоток від свого ВВП, а середньоєвропейський показник становить майже 2 відсотки державної допомоги. Кволо підтримує італійську науку і приватний сектор – 40 відсотків фінансових інвестицій, тоді як, наприклад, у країнах Скандинавії допомога від комерційних структур майже удвічі більша.

Наталка Кудрик, http://www.radiosvoboda.org