Сповідь: «Їдь, доню, та не повертайся». Серце, здавалось, розірвалось від болю на шматки, що й не позбираєш - Gazeta Ukrainska

Думка читачів

 

Олена виховувала Христину сама, без чоловіка. Її в цьому ніхто не підтримував ні матеріально, ні морально. І вона ні в кого не просила допомоги.

Risultati immagini per МАМА І ДОЧКА

Батьки відцуралися від рідної кровинки ще тоді, коли вона завагітніла Христиною. І коханий відцурався. Сказав, що дитина не його — і край. Родичів близьких в Олени не було, подруг вірних теж. Не надбала їх і після того, як народила, бо хто хоче перейматися чужими клопотами.

З маленькою дитиною на руках, у безгрошів’ї та в самотності Олена з усіх сил пхала свою біду вперед. Бувало, що й молока дочці не мала за що купити, але вперто долала труднощі, які тернами виростали на її життєвій стежині.

З Божою допомогою Христинка виросла. Олена віддала її до школи, де працювала прибиральницею. Коли дівчинка подорослішала, почала соромитися мами.

— Покинь цю роботу, — наказувала. — Не ганьби себе й мене. З мене всі в класі сміються, що моя мама — прибиральниця.

— Доню, якщо я покину роботу, ми залишимося ні з чим, — м’яко пояснювала Олена, та донька її обривала: — Ніби в нас тепер щось є!

— Христинко, не гніви Бога, — просила мама. — Ти маєш що їсти, у що вдягнутися. Ми не розкошуємо, але хай буде так, як є, аби не гірше. Все налагодиться…

— Я більше не витримую! — зривалася на крик донька-підліток, вивертаючись від маминих намагань пригорнути її. — Одне й те саме роками говориш, а нічого не змінюється, не налагоджується!

…На людях Олена нічим не виказувала свого відчаю, не демонструвала втоми. Не так від роботи, як від напружених взаємин із найріднішою, найдорожчою людиною — єдиною донькою. А ночами, коли Христина засинала, матір гірко плакала. Вона ж так старалася, щоби в Христі було все необхідне. Вона місяцями відкладала гроші, щоби купити дівчині модну сукню чи щось інше. Днями, бувало, не їла, аби зекономити. Все вдома робила сама. Ніколи й не просила Христинку допомогти, бо ще мала, ще наробиться… Недавно продала бабусин золотий медальйон — єдину пам’ятку, що залишилася від колишньої родини, щоби подарувати Христині омріяний планшет. Але донька не цінувала того. Постійно скаржилася на своє життя, грубіянила матері

… Закінчивши школу, Христина не змогла вступити до університету на державну форму, а матір не мала чим платити за доччине навчання. Пообіцяла влаштуватися на другу роботу, аби наступного року Христина змогла вчитися бодай у коледжі.

…Та одного дня їхнє життя нарешті змінилося. Коли Олена побачила непроханого гостя — остовпіла: перед нею стояв батько Христі.

— Забирайся геть! Чого припхався сюди? — в серці жінки раптом запекла образа з минулого.

— Не до тебе припхався, — спокійно сказав чоловік. — До дочки. Почувши розмову на підвищених тонах, із хати вийшла Христина.

— Я — твій батько, — відразу звернувся до дочки, демонструючи Олені, що розмовляти з нею теж не горить бажанням.

— Я приїхав забрати тебе із собою. Пробач мені за все і збирай речі. Поїдеш зі мною в Італію. Я там живу, маю бізнес, велику квартиру, крутий автомобіль. Ти будеш щасливою. Що тобі робити тут, у цих злиднях?

— Та як ти смієш?! — вигукнула Олена.

— Ти 18 років не знав, що в тебе є дочка!

— Я сподівався, що мені народить нащадків кохана дружина, але… в нас немає дітей, — зізнався чоловік.

— Та будь ти проклятий разом зі своєю дружиною! — несамовито крикнула Олена. — Забирайся геть!

— Ні!.. Тату, почекай, — спинила батька Христя.

— Я їду з тобою. Мені набридло жити в цій бідосі. Набридло вислуховувати насмішки однолітків, — і, скоса глянувши на матір, добила її словами. — І ти, жінко, мені набридла!

Олена зблідла. Її очі наповнилися слізьми. Тремтячим, кволим голосом вона мовила:

— Їдь, доню, до батька, їдь. Влаштовуй своє життя. Та до мене не повертайся. І на похорон мій можеш не приїжджати

… Не попрощавшись із матір’ю, не обнявши й не перепросивши її, Христина поїхала назустріч своєму новому життю, своєму щастю. Але щасливою в Італії вона не стала. Батькова дружина ненавиділа її, перетворила на прислугу. А він не зміг чи не захотів захистити дочку.

Після кількох місяців пекла в батькових покоях Христина вирішила повернутися додому. Але люди зустріли її страшною звісткою: нема більше мами… Не витримала вона доччиного удару в серце — з власної волі пішла з життя. Поховали. Дочку не сповістили, бо не знали, де її шукати

Risultati immagini per МАМА ПОМЕРЛА

… Христина сиділа в порожній хаті, обхопивши коліна руками, і плакала. Серце, здавалося, розірвалось від болю на шматки, що й не позбираєш

… Так йому й треба! За жорстокість і черствість. За те, що так пізно зрозуміло безмежність і жертовність материнської любові — найбільшого скарбу і щастя на землі для кожної людини.

________________________________________

БІЛЬШЕ НОВИН: