Marianna Soronevych
Розмова із, сином України та Африки Русланом Раяобеліна, неодноразовим чемпіоном Італії та Європи по кунг-фу серед аматорів
Історія Руслана Раяобеліни почалася в Україні. Його тато Лусіано Апполен, виходець із Мадагаскару, вивчав у Харкові економію та інформатику, а мама, народжена у Хоролі, що поблизу Сороченців, також навчалася в Харкові спочатку у школі бухгалтерів, а пізніше освоїла професію економіста. З їх кохання народився Руслан. Перші роки життя сім’я жила в Україні, а пізніше переїхала до Італії. Зараз родина живе в Ареццо, що у Тоскані. Руслану виповнилося 16 років, він навчається у технічній школі та перемагає у італійських та європейських чемпіонатах по кунг-фу. П’ять місяців тому у нього з’явилась сестричка.
Моє захоплення спортом почалося за спонукання батька, в шість, років. Спочатку грав у футбол, а пізніше захотів спробувати інший вид спорту. Новим захопленням, яке я зберігаю по-сьогодні, стало кунг-фу. – Починає свою розповідь Руслан.
– Яким поясом ти володієш?
– Я починав займатися кунг-фу у дитинстві, а для юніорів є окрема класифікація. Я осягнув усі чотири рівні бойової майстерності. В дванадцять років почав змагатися на дорослому рівні, і зараз маю синій пояс (класу 2G).
– Зайняття бойовим мистецтвом передбачає не лише фізичну, але й психічну підготовку… Чи дотримуєшся ти якоїсь філософії?
– Це справді так. Під час тренувань слід шукати і досягти гармонії, яка б допомагала у фізичній підготовці. Ця внутрішня концентрація переходить і у повсякденне життя, відбивається на характері.
Навіть якщо в найближчий час змагання не плануються, слід зберігати постійність тренувань. Як в кожному бойовому виді спорту треба прагнути досягнення наступного рівня майстерності. Є усвідомлення того, що ти – сильніший від оточуючих, зокрема однолітків, але не має потреби це демонструвати.
– Отже ти не береш участі у шкільних суперечках?
– Я не схвалюю такої поведінки. Навпаки. Мій тренер Герман ді Мауро, завжди наголошує: «Силу та вміння треба демонструвати і залишати в спортзалі. Винятком можуть бути лише випадки, коли ти є об’єктом нападу».
– Розкажи про результати, яких тобі вдалося досягнути
– Першим важливим змаганням, у якому я взяв участь та здобув перше місце у традиційному стилі був Національний чемпіонат Італії у 2001 році, що проходив у Фіуджі. Протягом наступних років, конкурував у регіональних відборах до національних змагань.
Один період, через мої проступки та проблеми із здоров’ям я не брав участь у національних змаганнях. Власне в той час я вивихнув стопу. Це непокоїло мене та батьків. Я не звик до травм, тому на деякий час віддалився від участі у боротьбі.
Повернувся до мого спортивного ритму тринадцятирічним, спочатку беручи участь у дружніх зустрічах. В 2008 – му, коли мені виповнилося 14, я здобув дві важливі перемоги: вдруге виграв Національний чемпіонат із кунг-фу Верчеллі у традиційній категорії, та (змінивши напрямок із традиційного стилю на семісанда) Європейський чемпіонат що відбувався у Пезаро.
У 2009 у конкурував у національному чемпіонаті у Катанії, проте, нажаль, посів лише друге місце.
– Але друге місце у чемпіонаті такого рівня також хороший результат.
– Я переважав над противником протягом усього бою, та пізніше захопився, і вдався до надто сильних, можливо агресивних прийомів. Тому мене було скваліфіковано. Та все ж цей випадок став мені наукою.
– Скільки часу ти приділяєш спорту протягом тижня?
– Зазвичай тренуюся три рази в тиждень дві з половиною години. Готуючись до важливих змагань, провожу у спортзалі п’ять разів на тиждень і роблю акцент на фізичній підготовці.
– Як тобі вдається поєднувати спорт та навчання?
– В минулому у мене виникали проблеми із навчанням під час важливих змагань, тепер я намагаюсь їх вирішити.
– Яким ти бачиш своє майбутнє?
– Переді мною відкрито дві дороги: спортивна та професійна. Багато залежатиме від того, спортивних результатів якого рівня зможу досягнути у найближчий час. У 2013 році в Італії відбуватимуться Світові змагання з кунг-фу. Сподіваюся підійти до них із адекватною підготовкою. Від цього залежатиме якою дорогою я піду. 2013-й – буде вирішальним роком, бо на той час я уже закінчу обов’язкову школу, на основі оцінок, які отримаю, вирішу чи зможу вступити в престижний університет.
– Який напрямок навчання ти хотів би взяти?
– Той же, що і мій батько – комп’ютерна інженерія. Зараз я провожу он-лайн не багато часу, мені
його бракує. Проте, як усі молоді, під’єднуюсь до Інтернету щодень.
– До якого світу ти належиш: українського, італійського, африканського?
– Африканський світ далекий мені. У країні походження мого батька, Мадагаскарі, я ніколи не жив, відвідував його лише під час канікул. Хоча мені подобається ідентифікуватися із Африкою.
Коли був молодшим, то відстоював мій український світ. Проте я виріс в Італії, тому зараз належу до італійського світу.
– Дякую за розмову
Розмовляла Маріанна СОРОНЕВИЧ
